Віра православна і її відступники

Віра православна і її відступники

Дорогі брати і сестри, ми сьогодні є на початку третього тисячоліття. У кожного з нас виникає багато міркувань про життя.

Перебуваючи у молодому віці, ми плануємо, досягнути успіхів у навчанні, досягнути великих знань, щоб використовувати їх на благо сім'ї і розвитку держави.

У середньому віці ми думаємо, як виховати своїх дітей розумними та добрими, леліючи, оберігаючи, навчаючи і дбаючи про їхнє майбутнє.

У старшому віці ми насолоджуємося плодами своєї праці, тим, чого саме змогли досягнути, та може, жаліємо про те, чого не зробили.

Так проходить наше земне, тимчасове, життя. А що ж далі? Чи заслужили ми перед Богом куточок в Його Царстві?

Відомо, що життєва дорога дуже вузька, незручна і повна великих небезпек. Найперша небезпека – це відступництво від віри Христової.

Сьогодні розвелося багато "лжесвідків - сектантів", котрі говорять про спасіння вже на землі, тільки треба визнати, що їх сектантське тлумачення є правдивим і неперевершеним у спасінні. Багато вірних, спотикаючись, відпадають від православної віри, йдучи за цими "лютими вовками, які не щадять стада Христового". (Діян.20,29-30)

Давайте коротко ознайомимося з історією нашої Православної церкви. Вона з’явилася ще за Апостольських часів, уже в кінці І ст. після Різдва Христового ми знаходимо християнські общини майже по всіх містах Римської імперії: на Святій землі, Сирії і Вірменії, у Малій Азії, Елладі і Македонії, в Італії і Галлії, у Єгипті і в Північній Африці, в Іспанії і Британії і навіть за межами імперії – у далекій Аравії, Індії і Скіфії.

У тому ж столітті общини цих міст очолювалися єпископами. Тому згодом у II ст. єпископи головних міст Римської імперії стали називатися митрополитами. Митрополит збирав єпископські збори для вирішення важливих питань церкви. Таким чином послідовники Ісуса Христа швидко поширювали та затверджували віру в Правдивого Бога, скріплюючи фундамент святої православної церкви, основою якої є Сам Ісус Христос. "Я збудую Церкву Мою, і врата пекла не здолають її...Ось Я з вами по всі дні, до кінця віку. Амінь." (Мф. 16.18; 28. 20).

А на наші землі православна віра прийшла в середині IX ст. У той же час її отримали Болгарія і Муравія, де найбільше до цього приложилися святі Кирило і Мефодій, які написали кирилицю. Тому в 988 році під патронатом князя Володимира на березі річки Дніпра відбулося хрещення Києва. До сьогодні на просторах нашого краю сяє віра православна.

Сьогодні православна церква продовжує працю апостолів, до яких звернувся Ісус Христос і наказав йти і хрестити всі народи, які є на землі від старших до наймолодших "В ім ’я Отця, і Сина, і Святого Духа, навчаючи їх зберігати все, що Я заповів вам." (Мф.28.19-20).

Тому ми виявляємо велику повагу до тих, хто закріпив і відстоював істинну віру, шануємо і славимо Матір Божу Пресвяту Богородицю, якій меч прошив душу, дивлячись на страждання свого Сина і Бога нашого на Хресті. Ми славимо пророків, апостолів, мучеників, преподобних і інших святих угодників, які сьогодні там, біля Престолу Божого, моляться за нас та допомагають осягнути вічне життя.

Непростий був час, щоб відстояти Християнство. Гоніння, іконоборство, тисячі мучеників, яких змушували відкинути християнство і його вчення, море крові протекло в той час, особливо в перші три століття тому, що світ зненавидів правду, і будь-яким чином хотів знищити Церкву Христову. Св. Кипріан Карфагенський (ІІІ ст.) застерігає "Кому Церква не Мати – для того Бог не Отець".

Сьогодні, слава Господу Богу, немає аж таких гонінь на православну церкву, та ворог правди не спить і не дрімає: це – сектанти, які осуджують вчення Православної віри, звичайно, бо немає страшних часів перших століть. А сьогодні говори, що тільки думаєш, і розумій Євангелію, і використовуй на свою користь, забуваючи про призначення на цій святій землі, – так сьогодні чинять і розмахують руками сектанти. Святий Антоній Великий говорить "Бійтеся відступництва від віри, як початку всього злого".

Поговорімо про одну із їх течії? Це п’ятидесятники, які виникли на кінці XIX ст. у США. Вони поставили собі за мету відродити в сучасному світі благодатні дари, які мали Апостоли в день п’ятидесятниці, тобто дар мов, отримати можливість говорити іншими мовами. П’ятидесятники примкнули до цього руху ряд методистських церков. Цей харизматичний рух можна було чекати в протестантському світі, так як протестантство не мало апостольського благодатного наслідства, підростаючої сили святих таїнств і дарів Святого Духа. Тому безблагодатні сектантські зібрання не можуть принести християнину істинного духовного задоволення.

П’ятидесятники вчать, що вони, подібно до апостолів, у час свого хрещення і молитви отримують дари Святого Духа і чудесну можливість говорити на невідомих для нас мовах. Для отримання благодатних дарів п’ятидесятники приступають до різних штучних засобів: на своїх зібраннях вони одухотворяють себе шляхом унісонного співання молитов, тупаючи при цьому в такт ногами, плескаючи в долоні, частково хором вигукують слова «Алілуя» і «Амінь». Найголовніше – це викликати у собі хороший настрій і навіть екстаз. Деякі більш чутливі люди впадають в істерику, починають голосно сміятися, жестикувати, щось бурмотіти.

Чим саме є той «дар мови»? Сучасні п’ятидесятники і подібні їм тягнуться до штучних засобів (прийомів) викликати в себе «дар мови», але в них виходить щось зовсім несхоже на чудо, яке відбулося з апостолами в день П’ятидесятниці.

Дар мови був необхідний апостолам для успішного поширення Євангелії серед різних народів. Отримавши дар, апостоли могли проповідувати людям різних національностей на їх рідній мові, завдяки саме цьому церква почала швидко поширюватись.

Тепер, зрівнюючи дар мови апостольського часу і сучасного часу, треба визнати між ними велику різницю: в апостольський час це була виразна, чітка мова (проповідь), потрібна проповіднику для місіонерських цілей. На противагу істинному дару мови апостольських часів сучасне "говоріння" на "язиках" п’ятидесятників являє собою набір незв’язаних і беззмістовних звуків, які набувають форми то бубоніння, то шаленого, несамовитого викрикування. Цей факт п’ятидесятники і самі визнають, зрештою в них це мова "райських жителів". Однак, неможливо їх безглузді звуки приймати за Боже чудо. Вони є результатом нервової збудженості, впаданням у транс, галюцинацій, межуючи іноді з біснуватістю. Тому сектанти дурять, коли штучно викликану екзальтацію і невиразні звуки, нікому непотрібні, приписують Божому натхненню. Всі ці збочення є симптомами хворої людської душі. Подібним є пошуки людиною захоплення і екстазу на молитві – це ознака страсного і гордого стану.

Таким чином проходить підмінна істинних дарів Святого Духа штучно викликаними душевними переживаннями. Ігноруючи духовний досвід святих угодників, відкидаючи Богом встановлене Священство і Таїнства, сучасні сектанти намагаються отримати благодать різними сумнівними і небезпечними шляхами. З цього випливає самообман або духовне зваблювання, від чого застерігають святі Подвижники Церкви. Св. Ісаак Сирін попереджає "Ніщо так не спрямовує людину до богохульства, як читання книг єретичних. ”

Дорогі брати і сестри які мало утвердилися у вірі!

Поміркуйте над тим, що Господь не залишав без істини спасіння людей своїх і до 1520 року та інших пізніших років, коли виникли різні протестантські секти. Неушкоджена істина завжди зберігалася, і ви нею володієте тепер у єдиній Церкві Христовій. Бережіться сектантської облуди та їх рекламної даровизни у великій і першій найсерйознішій справі Вашого життя – спасінні. Не міняйте смирення на фантазію, храми Божі - на зали.

Пам ’ятайте, що прийдуть до вас люті вовки, які говоритимуть неправдиво, Щоб повести учнів за собою. А тому пильнуйте... (Діян. 20, 29-31).

 

 

Прот. Володимир Кубацький,

настоятель Свято-Миколаївської парафії с. Боратин