Прповідь у 6-ту неділю після Пасхи.

Прповідь у 6-ту неділю після Пасхи.

Неділя про сліпого

 

В ім’я Отця і Сина і Святого Духа

 

 Христос Воскрес!

 

Сьогодні Свята Православна Церква пропонує нам для роздумів та спасіння євангеліє про сліпонародженого чоловіка, який із самого народження був незрячим, котрий ніколи не бачив всього того прекрасного, що створив Господь для нас у цьому світі.

Можливо хтось може сказати, а яке відношення цей євангельський персонаж має до мого  життя? Адже я не сліпий, Христос мені не являвся, зараз не перше століття і ніякі юдейські законовчителі до мене претензій ніяких не матимуть. 

Ми повинні розуміти, що вся Блага вість, якщо не стосується конкретно мого земного життя, то обов’язково причетна до мого духовного життя. Як би не змінився світ і в якому столітті ми не жили, де і ким ми не були, основи чистоти та духовності наших серця, розуму, душі завжди залишаться стабільними. 

Якщо я не сліпий фізично, то я не бачу присутності Бога у своєму житті. Якщо я не незрячий, то я не бачу своїх гріхів. Якщо я не страждаю сліпотою, то я не бачу свого життєвого шляху яким мені рухатися… 

У кожного з нас настають моменти, коли ми починаємо задумуватись над своїм життям. Але нажаль ця мить є настільки короткою, що, зазвичай, ніякої переміни у людини не відбувається. Ритм життя у сучасному суспільстві дуже шалений. І людина, займаючи активну позицію, використовує усе дане ній у цьому житті настільки просто і навіть скептично, що для неї уже ніщо немає ніякої ваги. У чому ж тут виявляється загроза? Небезпека в тому, що людина просто звикає до буденного життя, вона стає бездумним роботом і заручником різноманітних глобалізаційних процесів. Особистість починає хворіти на духовну сліпоту. Людина не задумується над своїм духовним життям, яке можна провадити лише з Божою допомогою. Отже вона перестає бути щасливою і втрачає сенс життя.

Дуже важливо, щоб секуляризація, тобто світські настрої, та індиферентизм, або байдужість і невизначеність, не ввійшли разом із людським фактором у Церкву.

Людина, яка є православним християнином, повинна чітко розуміти хто є для неї Христос, що таке є храм, що таке є саме життя і яка його мета. 

Нагадаймо собі, що таке є Церква. Тобто Церква не як земна інституція, яку ми бачимо у вигляді матеріальних храмів, а спробуймо помислити вселенськоми масштабами, проаналізуймо з метафізичної точки зору, тобто подивімося на те, що відбувається за межами видимої матерії. Церква – це є множинність людських іпостасей у Христовій природі. Ось наприклад, ми сьогодні причащаємося Тіла і Крові Ісуса Христа. Хтось іде додому до своєї сім'ї, хтось на роботу, хтось на навчання… Тобто ми несемо Христа, воскресіння, радість царства небесного у суспільство. Ось це і є Церква. Церква, главою Якої є Христос, не обмежується часом, місцем і простором. Церква це є Дух Святий. Питання в тому чи ми можемо долучитися ще тут на землі до вічності. Бо якщо не навчимося жити з Христом тут на землі, то не зможемо жити у царстві Божому і після смерті.

Кожен з нас в міру своїх можливостей проводить церковне життя. Ходимо у храм, постимо, молимось, даємо милостиню, причащаємось… Але чомусь у нас ніякої переміни не відбувається. Тобто ми є духовно сліпими. Ми навіть не можемо вийти на певний психологічний рівень, а вже не говорячи про духовність. Преподобний Симеон Новий Богослов нас застерігає, що якщо ми не зустріли Христа, то все це ще й може зашкодити людині. 

Ми повинні взяти відповідальність на себе за своє життя. Сучасний християнин має бути справжнім науковцем себе і свого життя. Він повинен навчитися мислити, чути голос Божий, бути дуже розсудливим. Його критичний апарат мислення повинен спонукати його до динаміки. Тільки тоді він зможе йти до Христа. Він зможе по інакшому дивитися на буденні речі, звикле для нього стане цікавим, бо він буде в усьому відкривати нескінченність Бога і по справжньому бути щасливим. Людина стане духовно зрячою. Це є важкий труд. Але це і є хрест для християнина, який є радістю.  

Хто зцілив сліпого – Христос. Кого першого побачив незрячий після зцілення – Христа.  

У Православній Церкві є усі необхідні засоби, які допоможуть нам дійти до необхідної мети. Наше завдання – навчитися ними розсудливо користуватися. Тоді наше життя буде наповнюватися Христовою радістю, яку ми зможемо дарувати іншим. Тільки тоді ми зможемо духовно прозріти. Нехай допоможе нам у цьому Христос. Амінь.

 

Христос Воскрес! 

 

 

Настоятель Свято-Михайлівської парафії с. Острів,

                                           ієрей Андрій Миронюк