Проповідь у 19-ту неділю після П'ятидесятниці

Проповідь у 19-ту неділю після П

Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа!

Дорогі браття і сестри!

Ми з вами є свідками та одночасно учениками тієї хвилі релігійного піднесення, яка охопила наш нарід в останні два десятиліття. Після довголітньої заборони відкрито визнавати свою віру в Бога-Творця та приналежність до Вселенської Церкви, люди дали волю своїм почуттям, емоціям. Здавалось би, на Україні повинен був би у швидкому часі настати золотий вік братерства, злагоди, любові. А замість цього – останні події демонструють незгоду, розбрат, сварки і ненависть. Причин цьому безліч та напевно найголовніше те, що захопившись зовнішньою стороною християнства, люди в більшості своїй так і не зуміли пізнати його істинної суті. Пізнати ту правду, яка захована у Святому Письмі і яка веде до визволення і спасіння.

                Ось слова Сина Божого, в яких захований глибокий зміст, що їх варто повторювати раз у раз, як найбільший закон християнської моралі, що нормує людське співіснування: «Благословляйте тих що вас проклинають, моліться за тих, що вас зневажають… Як бажаєте, щоб вам чинили люди, чиніть їм і ви так само… Любіть ворогів ваших, добро чиніть тим, які вас ненавидять… Позичайте не чекаючи назад нічого…» ( Лк 6: 17-49). Які премудрі, високі настанови і заповіді. Але не так часто ці заповіді втілюються в нашому житті. Кожному із нас властиве почуття самозбереження. Почуття, при якому відбувається постійне прагнення до збереження і підтримання свого життя і покращення свого становища в суспільстві. Це почуття примушує кожного уникати небезпек і всього шкідливого для нашого життя і здоров’я і навпаки шукати всього того, що є корисним, необхідним для нас. Відповідно, під дією цього почуття не тільки ми намагаємось робити те, що корисне нам, а і вимагаємо щоб люди, з якими ми живемо  чи просто зустрічаємось у житті, сприяли нам, допомагали здійсненню наших планів і задумів. Ми хочемо, щоб всі чинили нам добро незалежно від того чи спроможні ми на те саме. Але якби кожен досягнув такої вершини досконалості, що чинив би те, чого вимагає від інших то світ став би іншим.

                Люди є різні. Різними є почуття, якими ми керуємось щодо них: любов, байдужість, симпатія, неприязність, ненависть.  А перше та єдине що має супроводжувати нас у житті – це любов. Так без сумніву, вона не може бути однаково для всіх, бо інакші почуття батьків до дітей і чоловіка до дружини, неоднакова  наша любов до добрих приятелів та родини, гарних сусідів. Але якою б вона не була – батьківською, подружньою, милосердною, дружелюбною – любов ніколи не має переростати в ненависть.

                Апостол і Євангелист Іоан Богослов говорить: «Той хто не любить брата свого, перебуває в смерті, усякий хто ненавидить брата свого є людиновбивцею» ( Ін 3: 14-15).

                Старозавітній мудрець Ісус, син Сираха прекрасно говорить: « Хто копає яму, сам упаде в неї, і хто ставить сіті, сам буде уловлений нею. Хто робить зло, на того обернеться воно» ( Сирах 27: 29-30).

                Один чоловік повернувся до власного села, після довгих літ сталінських таборів та заслання в Сибір. Він застав жінку  Анну, що була ланковою у колгоспі, яка і зрадила його, видала до рук НКВД. Коли він ніс мішок зерна з поля для своїх голодних дітей. Анна в свій час була дуже ревною комуністкою. Багато старалася для колгоспу. Але Господь не благословив її життя. Чоловік і діти померли від хвороби. На старість вона лишилась одинокою, немічною, хворою жінкою. Цей чоловік хотів прийти і розповісти їй – своєму ворогові, людині, що зробила йому найбільше прикрощів, як багато горя вона принесла йому. У його голові вертілися слова докору, але у якусь хвилину емоції і пристрасті заспокоїлися. І він подумав: « Ну і що доброго зроблю. Тільки ще більше болю завдам нещасній, одинокій, покараній долею жінці. Адже без Божого допуску не впала б на мене така велика кількість терпінь та випробувань. Анна була тільки приводом, але не причиною моїх терпінь та випробувань». Ця думка заспокоїла його. На наступний день він прийшов до Анни і сказав: « Анно, якщо чим коли образив Вас, простіть мені».

                Дорогі браття і сестри! Сьогоднішнє Євангеліє показує нам, яким повинен бути справжній християнин. Якщо ми хочемо бути дітьми Божими, то повинні повчитися віддавати  безкорисливо все. Це звичайно дуже важко для людей , але без цього немає спасіння. Якщо ми не любимо своїх ближніх, яких бачимо, то за словами святого Іоана Богослова: « Як можемо любити Бога, Якого не бачимо» ( Ін 4:20). Але найважливіше для спасіння кожного з нас є любов до ворогів. Якщо ми повчимося любити ворогів наших, то ближніх буде любити набагато легше.

                Іоан Богослов говорить: « Улюблені! Будемо любити не словом чи язиком, а ділом і правдою ( Ін 3:18).

Амінь.

 

Протоієрей Михайло Шаблій,

настоятель  Свято-Троїцької парафії с. Нова Митниця