Повчальне слово на 17-ту неділю після П'ятидесятниці

Повчальне слово на 17-ту неділю після П

Відкриваючи Святе Писання, ми кожного разу знаходимо дуже багато різноманітних повчань на різні випадки нашого життя. Так і повчання яке читається у цю неділю містить декілька цікавих думок: про відношення  Ісуса Христа до язичників, про випробовування віри людської, коли Господь не одразу вислухав прохання самарянки. Але сьогодні хочу звернути увагу на те ,яким чином була отримана Божа благодать.

    Спершу,  ми бачимо ,що Господь не послухав голосу ханенеянки, навіть не звернув на неї уваги, але за жінку вступились самі апостоли: «відпусти її», прохали вони. Можливо апостоли до кінця не розуміли місію Спасителя, можливо ще не все було їм відкрито Духом Святим, та важливо не це. Важливою є на сам перед доброта, що переповнювала їх серця, а також високу ціну в Бога має саме прохання за іншу людину. Звичайно ,Христос прийшов на землю щоб «спасти погиблих овець Ізраїля», Прийшов щоб виконати закон, але Він  Сам навчав людей не закону зовнішнього ,батьківських передань, того що навчали книжники, а закону який є основою всіх заповідей «полюби Господа Бога твого всім серцем…». Про це ж ми читаємо і апостола Павла , про те , що в законі головною є любов, доброта, довготерпіння «      І коли я маю дара пророкувати ,  і знаю всі     таємниці  й  усі  знання,  і  коли маю всю віру , щоб  навіть гори переставляти, та любови не маю, - то я ніщо!      Усе зносить, вірить у все, сподіваєтсья всьому, усе терпить! «.Господь завжди навчав  у притчах про важливість добрих справ, чуйність і людяність, про те що спасіння можна здобути  тоді ,коли ми не чужі до проблем інших.

       У сучасному світі існує багато можливостей для реалізації добрих вчинків. Навколо нас ще достатньо людей , що потребують розуміння , допомоги та підтримки.  Проблема байдужості  часто ховається у нас самих. Частково через те, що ми занадто часто бачимо гріх інших, зловживання довірою, і зовсім не бачимо дії Божої благодаті«Ми грали вам на сопілці та ви не танцювали, грали вам сумної та ви не плакали»(Лк.7.35), так вчить нас Господь відкликатись на голос що просить допомоги.
. А там де немає Бога не може бути і добра»без Мне нічого не можете чинити»(Ів.15.5).Тут потрібно зважити на те, що повністю «безбожних» людей та тих , що повністю відкинуті від Бога ,немає. Кожного в більшій чи меншій мірі відвідує Божа благодать, а тому ми просто зобовязані використати ці моменти для будівництва нашого спасіння. Апостол до Єфесян пише «ви створені для добрих діл».

      Шляхів досягнення мети  на цій нелегкій ниві є теж багато. Це вже згадуване молитовне  заступництво перед Господом, милостиня, допомога як матеріальна , фізична так і моральна. « Хто подасть води вже не втратить нагороди своєї». Головне не робити будь яку справу задля користі чи нагороди, навіть «небесної»,а як говорив Іван Золотоустий  «на славу Божу». Це те що дійсно цінує Господь ,те що Він почує, як почув сердечне прохання апостолів.  Христос , коли ми будемо молитись один за одного ,чи то за   друзів чи за ворогів зглянеться на усіх нас : злі серця пом’якшить,  відгукнеться на наші прохання і багато недугів душевних та тілесних уздоровить «Чи хворіє хто з нас? Покличте церковних Пресвітерів (священиків), і над ними хай помоляться, намастивши Єлеєм його у Господнє ім’я, і молитва Віри оздоровить недужого, і Господь його підійме…» (Як 5. 13-15).
              Отож з впевненістю можна сказати, якщо ми хочемо осягнути Божу милість,  Господь чекає від нас на сам перед міцної віри , чистого серця наповненого співчуттям до інших ,особливо тих, які не можуть віддячити,та наполегливості у справі спасіння: «царство Боже силою береться».(Мф.11.12.)

В однієї матері був син, який здобув професію лікаря і став славним хірургом. Хоч у дитинстві був вихований у християнській вірі, однак пізніше втратив віру і відступив від Церкви. Його мати довгі роки безнастанно молилась за його навернення, і, здається, що все даремно. Та сталось так, що вона важко захворіла і мусіла піддаватися операції. Оперував її власний син. Під час операції він побачив, що життя його матері вже ніщо не врятує, але зауважив, що мати, будучи під наркозом, щось шепоче. Він уважно прислухався до її слів, із яких зрозумів, що вона молиться і жертвує Богові своє життя за навернення сина. З його очей покотились рясні сльози, а в його серці відбулася дивна переміна. Божа ласка діє - і він сам починає молитись, тепер благає Бога, щоб його мати хоч на хвилину прийшла до тями і він міг їй сказати, що Господь вислухав її молитву. Сталося чудо: мати розплющила свої очі, поглянула у заплакані очі сина і у повній свідомості почула його слова: „Мамо, я вірю, я вірю в Бога так, як ти мене навчала”. Легенька усмішка появилася на устах матері і тихі слова: „Хай тебе Бог благословить, мій сину. Тепер я можу спокійно вмирати в надії, що ми знову побачимось”. І так відійшла у вічність. А син із того часу став віруючим і практикуючим християнином. Але для цього потрібно було дуже багато часу, тривалої молитви доброї матері, щоб щойно при смерті її молитва принесла стократний плід.

 

Протоієрей Юрій Стойко,

магістр Богослів“я,

настоятель парафії Собору Іоана Хрестителя с. Довгалівка