Проповідь неділі 30-тої після П`ятидесятниці.

Проповідь неділі 30-тої після П`ятидесятниці.

В ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа! Слава Ісусу Христу!

 

Дорогі брати і сестри! Сьогодні у  Святому Євангелії ми чули такі слова: «Учителю Благий, що мені зробити доброго, щоб мати життя вічне» (Лк.18, 18-21). З таким запитанням звернувся до Спасителя багатий юнак. Відповідаючи Господь йому каже: «Дотримуйся заповідей!» Тут юнак замислився: про які ж особливі Заповіді говорить Учитель? Можливо, він не знає котрусь із них? Тоді Ісус Христос нагадує юнакові заповіді: не вбивай, не кради, шануй своїх батьків, люби ближнього, як самого себе. Це були ті Заповіді, які були відомими не тільки в Галілеї, але й у всій Юдеї ще з часів Мойсея. Вихованим по закону Моїсеєвому  і, будучи фаресеєм, юнак формально дотримувався цих звповідей. Тому, юнакові не залишалось нічого іншого як чесно визнати: «Все це я робив із дитинства свого».

Ісус Христос на це йому відповів: «Коли хочеш бути досконалим, піди продай добро твоє і роздай убогим; і матимеш скарб на небесах; і приходь та йди слідом за Мною» (Лк.18, 21 – 23). Юнак почувши таку відповідь засмутився, тому що був дуже багатий.

                Ми дуже схожі на цього євангельського юнака, який, почувши заклик Христа все залишити в цьому світі і слідувати за Ним, пішов від Нього засмучений. У житії преподобного Антонія Великого розповідається, що коли він, увійшовши в церкву, почув саме це євангельське читання, а вийшовши з храму, продав весь спадок свій, роздав убогим і пішов у пустелю.

                Ісус Христос, повчаючи молодого юнака, дає нам можливість зрозуміти, що виконання заповідей і йти за Христом – це різні речі. Бо виконання заповідей це є та мінімальна вимога, яка вже є закладена в природі життя людини. Коли ж ми це все виконуємо, то закрадається нам в серці спокуслива думка, що можливо цього вже є досить для вічності, але цього не достатньо. За вченням Церкви, люди спасаються не лише добрими справами, але й тим, що очищають свою душу від гріхів і пристрастей.

                Безумовно, ця заповідь в першу чергу стосувалася того юнака. Нас вона прямо не стосується, бо була сказана в приватній розмові та в особливих обставинах. Тим не менше, ми з вами повинні розуміти, чому Господь так сказав. А сказав її Христос тому, що в юнака була пристрасть грошолюбства. У кожного з нас теж є пристрасті. Кожен із нас також віддає своє серце певній людині, речі чи явищу. Наприклад, грошам, марнославству, заздрості, тощо. В кожного з нас є власна пристрасть, яку ми старанно культивуємо в серці багато років. Тому Господь і каже, що поки цього не позбутися – спастися неможливо.

                Святитель Ігнатій (Брянчанінов) говорить, що запропонована досконалість є не що інше як у сучасному розумінні послух монашества. З такою думкою не всі погоджуються, бо в перші століття християнства багато одружених людей відрікались від своїх речей чи маєтків заради перебування в єдності з Христом, тобто цим акцентується наша увага на те, що будь-яке багатство можна залишити та відректись. Євангельський молодий чоловік цього не зумів зробити, його заможність, походження, а можливо і якісь певний соціальний статус переважили у цьому виборі. Що тепер нам робити? Подібно і ми так думаємо як і апостоли після побаченого. «Хто тоді може спастись?» – запитуємо ми. Ісус після розмови з юнаком сказав: «Трудно багатому увійти в Царство Боже» (Мф. 18, 23).

                Святитель Миколай Сербський у цій євангельській розповіді знаходить ще й місце для порівняння. Уявіть, що тоне корабель на морі, у якому було безмірне багатство. І один безумець, заволодівши рятівним човном, вирішив не лише самому врятуватись, а й заволодіти хоч часткою того багатства. І наносячи скарбів все більше і більше, наче й вимірював, однак коли сів сам, то човен пішов під воду і він втонув. Так само і ми, якщо будемо надію свого серця покладати лише на силу грошей, ніколи не ввійдемо у Царство Боже.

                 Трудно увійти  багатому в Царство Боже, але не неможливо. Звичайно що для цього потрібно докласти зусилля. Святитель Феофан Затворник говорить: «Не багатство біда, а надія та пристрасть до нього є злом для людини». Ми можемо переглянути у Старому Завіті скільки було великих і славних мужів, які були в свою чергу досить багатими і заможними, але їхнє багатство не перешкоджало їм спілкуватись з Богом. Бачимо що досконалість про яку так розпитував юнак є особливим покликанням людини – стати вільною від усього матеріального, бо коли людина цього всім серцем прагне тоді вона стає що раз досконалішою в духовному житті. Хто не багатіє у Бога, той немає входу у Царство Боже.

                Отож,  дорогі у Христі браття і сестри, пам'ятаймо,  що цей євангельський урок кожному з нас підходить, бо в усіх нас є різні слабкості і недоліки. Слід пам'ятати, що Господь цим прикладом показує нам необхідність пізнавати самого себе і відмовитися, передусім, від гріха та дотримуватись заповідей Божих для успадкування вічного блаженного життя у Христі Ісусі.

Амінь.

 

Митр. прот. Олексій Антонюк,

настоятель парафії Казанської ікони Божої Матері с. Копані.