Проповідь на Вознесіння Господнє

“Я зійшов від Отця і прийшов у світ, і знову залишаю світ, і йду до Отця”

(Ін. 16,28).

 

Такі слова сказав Ісус до апостолів в останні хвилини Свого перебування на землі.

Після Свого славного Воскресіння із мертвих Спаситель ще сорок днів залишався між Своїми учнями, часто з’являючись їм то в кімнаті Тайної Вечері, то на березі Генісаретського озера, то дорогою до Емаусу, то серед зеленого Галилейсько узгір’я.

Наближалась хвилина прощання. Христос востаннє збирає Своїх учнів і виходить із ними на гору Елеонську. Тут Він підняв Свої руки, благословив апостолів, відійшов на кілька кроків і почав возноситись угору. Апостоли схилили у покорі голови до землі, а відтак із болем і жалем глянули, як їхній Учитель чим раз більше зникав з їхніх очей, а накінець зник зовсім у надземних просторах. Та ось з’явилися два ангели, і повеліли їм, повертатись до Єрусалиму, де приймуть вони силу Духа святого. Апостоли поклонились і повернулись до Єрусалиму з великою радістю, скріплені у дусі.

Пам'ять цієї важливої події свята Церква вшановує сьогоднішнім святом, яке називається Вознесінням Господнім. Віру у цю подію виявляємо у символі віри словами: “І вознісся на Небо, і сидить праворуч Отця”.

Небо — це місце, де ангели і святі вічно радіють. Небо - це вершина і мета наших мрій і бажань. Небо — це місце, де панує вічна радість і найвища нагорода для тих, хто полюбив Бога. Однак небо - це не просто повітряний простір над нами, а це невидимий Божий світ. Там немає ні смутку, ні болю, ні печалі, а життя безконечне...

Вершиною Небесного щастя і радощів буде реальне споглядання Бога. Ця безпосередня зустріч душі із Богом приведе душу у надзвичайний захват, у якому перебуватиме цілу вічність. Ця любов становитиме суть Небесного щастя і стане джерелом усіх радощів, як згадує псалмоспівець: “Бо у Тебе є джерело життя і в Твоєму світлі побачимо світло”.

До цього Неба, що приховує у собі стільки щастя, радощів і невимовного вдоволення, ми всі покликані, але даремно нам його ніхто не дасть. Для цього потрібна нелегка праця, щоб здобути його. Як шлях земної слави часто вкритий терням і перепонами, так і дорога до Неба провадить крізь боротьбу із самим собою, через примноження чеснот і перебування у доброті. І це цілком справедливо! Ось погляньмо, скільки потрібно праці, щоб здобути шматок хліба. Найперше, потрібно зорати землю та засіяти. Відтак треба довго чекати, доки зерно виросте у стебло і заколоситься. Однак до кінця ще далеко. Це збіжжя потрібно змолоти на муку, а відтак спекти хліб.

Ісус Христос у цьому аспекті є для нас зразком. Чи не мав Христос постраждати, - Його били, катували, обпльовували, розіп’яли на Хресті, - і аж потім увійшов у Свою славу? “Від днів же Іоана Хрестителя донині

Царство Небесне силою здобувається, і хто докладає зусилля, здобуває його” (Мф. 11,12).

Так і будь-якому робітникові, яки прийшов на роботу, платять не відразу. Він мусить добре попрацювати, і коли виконає працю, отримає належну платню. У природі існує відвічний закон: без праці і труду нічого доброго не здобудеш!

Дорогі мої! Небо - це пречудове місце вічного щастя і радості. Понад ним нічого кращого немає! Тому постановімо собі сьогодні, у цей величний день Вознесіння Господнього, мету - здобути це Небо: “хоч би це коштувало не знати скільки праці”, бо навіть усе терпіння цього часу є нічим у порівняні з майбутньою славою, що чекає нас у Небі!

 

Амінь.

 

ієрей Віталій Кравець,

настоятель Свято-Покровської парафії с. Бугаївка