ПРОПОВІДЬ НА П'ЯТУ НЕДІЛЮ ВЕЛИКОГО ПОСТУ

«І будуть бичувати Його, і вб‘ють, — але на третій день Він воскресне». (Мк. 10,34)

Дорогі Брати і Сестри!

Все земне життя Господа Нашого, Ісуса Христа, було наповнене приниженням і надзвичайним терпінням, а закінчилося воно мученицькою смертю на хресті. Це було здійснення великої заповіді, яку Він Сам проголосив і ділом засвідчив – заповіді ЛЮБОВІ, – бо "більшої любові не мав ніхто, ніж Той, хто свою душу покладе за друзів своїх". (Ін. 15,13). Христос дуже дорого заплатив за наше спасіння, бо Сам Себе віддав на страсті і вмер на хресті заради нас!

Під час Великого Посту Христос запрошує нас разом з Ним мандрувати до Небесного Сіону, хоч ця мандрівка терниста і дуже тяжка. Але Він покладає на нас обов'язок все-таки ступити на цю хресну дорогу й відважно йти до накресленої мети.

Життя православного християнина – це хресна путь, яку весь наш український народ проходить сміливо й терпеливо, йдучи до осяяної мети – відбудови життя рідної Церкви й ні від кого не залежної Держави. Іде наш народ під опікою терплячого нашого Спасителя. Так ціле наше всенарод­не життя, як і релігійне життя, – це тяжка мандрівка!

Про це чудово висловився блаженний Августин: "Кожного з нас треба вважати гостем тут, на землі, бо якби не був гостем, то не відходив би звідси, а залишався б". Пригадаю вам такий приклад з історії: наш князь Ярослав Осмомисл, відчуваючи наближення смерті, залишив князівську палату і, вдягнувшись у князівську одіж із усіма відзнаками своєї влади, пішов у Храм Божий. Упавши на коліна перед престолом, почав він голосно молитися: "Господи, Твоя сила і Твоє царство! Ти – володар усіх володарів, і все є під Твоєю владою! Князівство, яке я отримав із Твоєї ласки, віддаю Тобі, а Ти будь ласкавий прийняти мою душу до вічного життя!" По цих словах Осмомисл скинув князівську кирею, поклав своє берло й корону, пішов до Святої Сповіді й до Святого Причастя і відійшов додому. А наступного дня він віддав Богові свою смиренну душу!

Колись прийде ця хвиля і для нас, бо й ми тут, на землі, є тільки тимчасовими мандрівниками... Наближається час обрахунку, що його ми маємо дати нашому любому Спасителеві. Наш розум і наша Свята Православна віра навчають нас, що час несе нас, немов швидкий струмок, все далі й далі, до остаточної мети – до вічності! Ми ще мандруємо, ще не хочемо здатися, і тяжко нам у це повірити, але жодної хвилини ми не стоїмо на тім місці! Слушно пише Святий Павло в Посланні до Євреїв, 13,14: "Ми не маємо тут постійного місця, а шукаємо майбутнього!" Подорожній не сміє забути, куди він має йти, і нічим себе від того не заховаєш. Мандрівка має відбуватися уторованим шляхом, цебто шля­хом Господа Нашого Ісуса Христа, а це відлунює нам наше сумління. Ми не можемо звертати з цієї дороги ані праворуч, ані ліворуч: дорога наша мас йти просто до однієї, найвищої мети. І ця мандрівка не може бути марнуванням дорогого часу! Ще є інший похід із перегонами й Боротьбою. Перегони мають бути в тому сенсі, що за всі наші старання одержимо нагороду. Тож шукаймо нетлінного вінця – вічної слави! А наша боротьба мусить бути чесною, святою і величною, по-лицарськи Божою! Хрест – це наш прапор. Наш невмирущий поет і національний рушій писав: "За кого ж Ти розпинався, Христе, Сину Божий? За нас добрих – чи за слово істини?.. Храми, каплиці, і ікони, і мира дим, і перед образом Твоїм неутолимії поклони..."

"За кого ж Ти, Христе, розпинався?" Це питання ставить наш геній Тарас Шевченко в поемі "Кавказ". А якби він у наші часи побачив кривду, яку нам вчинили більшовики, а особливо в нашій страдній Церкві, то що він сказав би? Напевно, як добрий і віруючий християнин і апостол правди, волі, братерства і християнських ідеалів, яких не знають без­божники, він, Тарас Шевченко, а за ним і ми всі звернулися би з гарячою молитвою до Бога:

"Окрадені ми, замучені,

В путах яремних умираєм,

Не молимось чужим богам,

А Тебе благаєм: поможи нам,

Ізбави нас від вражої наруги й неволі!"

На поклик Ісуса "Ходіть за мною!" приходьмо всі ми, дорогі мої, дружно, під прапором Святої нашої Матері-Церкви і під знаком Святого Хреста! Хреста, на якому віддав Дух Отцеві Небесному Його Син – наш Спаситель. Хрест – це наша нагорода, що в день заплати приведе нас у країну радості й небесної слави. Яка ж то втіха опанує нас при вході до Небесного Сіону, де на троні сидить і чекає на нас Суддя Небесний! Буде радість превелика, якщо ми йшли вслід за Спасителем, який, як ми слухали в сьогоднішній Євангелії, ішов із Своїми учнями і провістив Свої страсті. Під час Святого Посту, що вже добігає кінця, ми мусимо віддати серце під опіку Спасителя нашого, помогти йому нести священне дерево-хрест, на якому за наші гріхи незабаром Його розіпнуть... "Хто хоче за мною йти, – сказав Христос, – нехай відречеться самого собі й бере хрест свій!" А в іншому місці Він говорить: "Хто не понесе хреста свого й не піде за Мною, не може бути Моїм учнем". (Лука 14,27). А святий Павло пише: "Трудись, як добрий воїн Ісуса Христа!" (2 Тим. 2). Всі ми покликані йти за Ісусом, помогти Йому нести Його тяжкий хрест. Всі ми здібні до цієї хресної мандрівки. Сам Господь дає нам ласку її витримати. Каже Святий Павло: "Бог вірний, Він пошле нам поміч, щоб ми могли витримати в змаганні за добро". Хрести стоять і чекають на носіїв: на одружених, на вдовиць і вдівців, на сиріток, на молодців, на дівиць. Адже Христос страждав за добро всього народу, а Святий апостол Лука (24,26) каже, що й для людей не може бути інакше. "Слуга не є більший від пана", – зауважує Святий Іоан (15,20).

Всюди ми бачимо знак Святого Хреста: на птахах в леті, коли вони розпускають крила, –здалеку вони виглядають, як хрести; на гілках дерев, на багатьох інших предметах. І навіть людина з простертими руками творить собою хрест.

Тож пам'ятаймо завжди, що ми хресні мандрівники, хресні лицарі й борці за Христа-Спасителя й за вічну правду, яку Він лишив нам у спадщину, і та вічна правда настала тепер в Україні. Ми Його діти й послідовники! Молімось же до Нього: "Владико Неба й Землі! Просимо Тебе, пом'яни у Твоєму Небесному Царстві всіх нас, наш многострадний народ, всіх тих, що за правду загинули! Молимось Тобі за наших мучеників і за героїв українського народу! Утверди нашу Святу Церкву! Утверди й благослови нашу Вільну, Самостійну Батьківщину – Матір-Україну! На Тебе ми свято надіємось, не дай пропасти нашому народові!

Амінь.

Прот. Роман Мисько