Проповідь на неділю про митаря і фарисея.

В ім'я Отця, і Сина, і Святого Духа!

 

Дорогі браття та сестри!

 

Уже другий тиждень підряд Свята Церква словами Господа нашого, Ісуса Христа, ставить нам за приклад особу митаря. Минулого тижня це був митар Закхей, а сьогодні мова йде вже зовсім про іншу людину. Цей час підготовки до Великого Посту є дуже важливим, саме тому особи цих митарів, а не тодішніх праведників-фарисеїв, є для нас орієнтирами, бо змінюють всі наші уявлення про праведність. Крім того, Церква навчає нас, як правильно каятися. Покаяння є основою християнського життя.

У неділю Митаря і Фарисея Свята Церква відкриває перед нами цінну сторінку Євангелія, де розповідається про двох людей, які молилися у храмі. Фарисей вважав себе великим праведником, виконував заповіді і був упевнений у своїй праведності. Йому здавалося, що мав чим пишатися: дотримувався належно постів, складав жертви на храм, великих гріхів не чинив. Стояв він перед Богом, а одночасно був так далеко від Нього, тому що був гордий. Гордився він так, ніби сам цього досягнув.

Найпоширенішим гріхом, якого часто припускаються люди, є гріх несправедливого осуду своїх ближніх. Ми майже ніколи не знаємо, що діється в душі людини, яку ми осуджуємо. Ісус Христос говорить: „Не судіть, бо яким судом ви судите, таким і вас осудять, якою мірою міряєте, такою і вам відміряється". Як бачимо, Господь заборонив нам судити ближніх, бо право судити належить лише Йому. Лише Господу відомі всі найпотаємніші думки і вчинки людини.

А що викликало гордість у фарисея? Він порівнював себе з грішниками: грабіжниками, перелюбниками, митарями. У порівнянні з такими людьми фарисей бачив себе кращим, і це викликало в його душі почуття гордості за себе. Так і ми, якщо порівняємо себе з явними грішниками, то багато хто з нас бачить себе непоганою людиною. Ми повинні порівнювати себе не з грішниками, а зі святими людьми, тоді і будемо бачити себе такими, якими ми насправді. Це завжди буде викликати у нашій душі покору, а не гордість. Митар, власне, порівнював себе з кращими людьми, тому змушений був бити себе в груди і визнавати грішником. Свята православна Церква для цього і пропонує нам святкувати пам'ять тих чи інших святих, щоб ми бачили взірець і порівнювали своє життя зі святим життям.

Все це нам дано для того, щоб ми проаналізували, з яким багажем входимо у храм. Які ми несемо через церковний поріг дратівливість, гордість, заздрість, осудження, самолюбство або усвідомлення своєї переваги над іншими, хоча і зберігаємо церковні настанови, молимося і постимо, та не отримаємо за це щедрих благодіянь і благословення Божого. Те, що ми несемо із собою з вулиці, потрібно залишити за церковним порогом. А в храм прийти з розкаянням, з бажанням змінитися, просити в Бога, щоб Він дав нам силу очистити душу. У службах Великого Посту є прекрасні слова: “Стоячи у храмі, уявляймо себе на небесах”, тобто ми повинні думати, що в храмі стоїмо перед Богом. Тому кожного разу, переступаючи церковний поріг, перехрестімося і залишмо всі земні думки поза ним, щоб увійти до храму з чистою душею для сприйняття милостей Божих.

Отже, дорогі у Христі брати і сестри, Господь дає шанс кожному з нас бути дитиною Божою, дає можливість здобути Царство Боже і сприймати всю повноту благодаті, але для цього потрібно знайти у собі сили здійснити внутрішню переміну і, визнавши свої гріхи на сповіді, розпочати нове життя. Для того дається нам і Великий Піст, до якого ми, дорогі брати і сестри, від сьогоднішньої неділі, розпочали підготовку, бо сьогодні прозвучали покаянні піснеспіви: “Покаяння двері відкрий мені, Життєдавче”.

 

Амінь!

 

ієрей Віталій Кравець,

настоятель Свято-Покровської парафії с.Бугаївка