Проповідь на другу неділю після Пядесятниці

Возлюблені у Христі! Сьогодні наша Церква урочисто святкує світлу пам'ять усіх святих українського народу, прославлених Богом за їх богоугодні подвиги і святе життя. Це первістки нашого народу, які як і ми з вами були в свій час викуплені безцінною Кров'ю Христовою і освячені благодаттю Святого Духа, наведені до Бога Отця Ісусом Христом. Це благословенні плоди святої Христової віри, християнства, яке було насаджене в середовищі нашого народу.

Згадайте, якою була наша Батьківщина до прийняття християнства? Дикою, варварською країною, де ідолам приносилися людські жертви, де життя протікало у війнах, розпусті, жорстокості і насильстві. Але лише тільки засяяв промінь християнської віри в Україні, як життя народу відразу переродилося. З жорстокого, розбещеного язичницького наш народ під впливом християнської віри став народом богобоязливим та лагідним, який відрізняється рідкісною добротою душі, простотою віри, відданістю Ісусу Христу і Божій Матері, бо за таку віру українці завжди готові були не пожаліти і свого життя.

І ось в середовищі цього освіченого вірою нашого православного народу виховалося і прославилося безліч угодників Божих: преподобних, мучеників, святителів, святих дружин, Христа ради юродивих, так що немає такого куточка в Україні, немає великого міста, який не мав би в своїх межах світильників і молитовників за Землю Руську. Запалене на горах Київських світло християнської віри принесло свої рясні плоди в особі преподобних отців Києво-Печерської лаври. Нині ми всі згадуємо пам’ять всіх тих Божих угодників - преподобних Антонія і Феодосія, Нестора літописця, лікаря та чудотворця Агапіта та інших багатьох чудотворців Печерських, всіх преподобних в землі українській просіяли, тих святителів, які на наших землях утверджували християнство, які стверджували в народі віру і благочестя. Рясніє святими і наш південь, де відобразили вірність Христу своєю мученицькою смертю сім Херсонських священномучеників. Херсонес хвалиться єпископами ще в перші часи відвідували той край, так само згодом Кирило і Мефодій проповідували там. У Херсонесі хрестився Великий князь Володимир і разом з мощами священномученика Климента Римського він приніс православну віру до Києва, поклав там початок зростання Української, а тоді ще Руської Церкви. Прославляємо сьогодні багатьох угодників Божих, які в різних кінцях та різний час, розлогої нашої України. Земля освятилася їх кров'ю, повітря освятилось від сходження їх душ. Небо над Київською Руссю освятилося тим ликом святих угодників Божих, які тепер сяють над нею. Добре знані і святі Західних теренів України.

Так багато наше Церква молитовниками, уславленими святими, яких нам навіть не злічити. Скільки є таких подвижників, які своїм життям та подвигом догодили Богу, чиї імена нам невідомі! І це число святих збільшилася особливо останнім часом, коли за віру Христову, за сповідання Божого слова вірні сини і доньки підпільної чи так званої катакомбної Церкви, які своєю стійкістю і мужністю перемогли диявола і тим спромоглися небесних вінців і блаженного вічного життя. Вони у час переслідувань були тими євангельськими світильниками для своїх сучасників та переслідувачів.

Ми сьогодні вшановуємо всіх святих землі української.вшановуємо не для того,щоб відчути свою слабкість на їхньому тлі.Ні.Ми звертаємся до всіх українських святих, щоб відчути на дорозі  духовного вдосконалення і водночас- дорозі земних випробувань,яку ми долаємо,- у нас є попередники.Нам є чому повчитися,а,може і використати їхній досвід як застереження від помилок.Бо для нас усіх є застереження довгий і болючий вибір,який робив київський князь Володимир коли вагався і шукав,як вийти з духовної кризи,яку він відчував у собі і в народі довкола.Він шукав посилаючи своїх послів у різні країни знайомився з різними релігіями.Але зрозумівши що правдива релігія є християнська.

Наші святі вчать нас,знайшовши правду,не вагатися,служити їй,іти за нею.Вони завжди готові нам допомогти так,як допомагали в усі кризові моменти української історії.Мабуть,їхня найголовніша допомога в цю мить полягає в тому,щоб пітримувати нас і не дати злу завоювати наші душі.Бо в кожній війні,в кожному проститоянні найстрашніше-навіть не перспектива завоювання землі знищення нашої держави хоч це дуже велика небезпека,якій ми маємо протистояти,але ще більша небезпека-це завоювання нашої душі,збудження в ній ненависті до оточення і тієї ярості яка ніколи не буває благородною.

Іти за Христом – означає чинити правду і боротися за правду.Означає захищати справедливість і утверджувати її в своїй душі і в світі довкола.Означає вчитися у Христа бути добрим,чуйним і людяним,вчитися любити свою країну,свого ближнього.Саме в цьому місті починається дорога святості,кінцевим пунктом якою є перебування у сонмі всіх святих Української землі,у вічному Небесному Царстві,в яке сьогоднішнє богослужіння дає нам нагоду зазирнути.

Амінь.

                                                                                                                Прот.Михайло Шаблій