ПРОПОВІДЬ НА 15-ту НЕДІЛЮ ПІСЛЯ П’ЯТИДЕСЯТНИЦІ

  Сьогодні Святе Євангеліє розповідає нам важливу Божественну істину, яку ми повинні не тільки знати, але і втілювати в своєму житті. Випадок, про який ми чуємо у сьогоднішньому недільному Євангелії, стався, коли Ісус прийшов до Єрусалиму останній раз. В тому часі Він проводить найбільше суперечок із законовчителями і фарисеями і ті суперечки були такі гострі, що Христос наостанку сказав їм: «Горе вам, книжники і фарисеї, горе вам багаті». Тоді одного разу до Спасителя підійшов один законник і запитав Його, яка найбільша заповідь у Законі. Із Святого Письма Старого Завіту ми знаємо, що головним завданням кожного єврея було точне зберігання Закону. Але воно полягало у зовнішньому бездушному виконанні всіх 613 приписів закону, вибраних зі Старого Завіту. Можемо собі пригадати притчу про милосердного самарянина, коли вчитель закону і служитель храму пройшли мимо побитого єврея, боячись доторкнутися до нього, щоб не забруднити свої руки і не порушити припис Закону, що «не можна торкатися крові». Всі ті приписи затруднювали життя простих людей і служили лише для хвальби законовчителів в їхніх спорах.  І от сьогодні прийшов той чоловік щоб спокушати Господа, і запитав таке, на що самі євреї відповіді не мали. Це дуже важливо знати. Бо, як відомо, в євреїв було так багато різноманітних заповідей (понад шестиста), що ті релігійні вчителі, котрі навчали цих заповідей, самі в них губилися. Одні з них казали, що найважливішою заповіддю є заповідь про дотримання суботи, інші важливішою вважали заповідь про обрізання, інші – казали ще щось інше… І, знаючи, що стосовно цього нема єдиної думки, той хто запитував, сподівався, що не дістане хорошої відповіді. Бо ні в єврейському, ні в язичницькому світогляді єдиної відповіді не було. Але Господь наш Ісус Христос знайшов правильну відповідь, оскільки, Він, як Творець, знав все, що було, що є і що буде. Він знав, що є найважливішим як для людей, так і для Самого Бога і всіх Його творінь. І Господь Ісус Христос сказав, що є дві найбільші заповіді в Законі, які є найважливішими із того великого переліку, котрий мали євреї.

       Отримавши запитання Господь Ісус Христос, повинен був дати відповідь законовчителю. Фарисей запитує, лише щоби спокусити Христа, щоби його спіймати на слові, бо якщо Ісус не буде знати, котра найбільша заповідь – його можна звинуватити в неуцтві і обмані людей, якщо скаже, що його наука важливіша, ніж закон – можна звинуватити у богохульстві, якщо скаже про якусь другорядну заповідь – можна звинуватити у бунтівництві. Але Ісус, «знаючи думки їхні», відповів: Полюби Господа Бога твого всім серцем твоїм і всією душею твоєю, і всією силою твоєю, і всім розумом твоїм, і ближнього твого, як самого себе. На цих двох заповідях утверджується весь Закон і Пророки (Лк.10,27; Мф.22,40). Ці дві заповіді знаходяться в різних місцях Святого Письма – одна у книзі Второзаконня, інша – у книзі Левіт. А Христос ставить їх разом і показує, що вони одна від одної співзалежні і одна одну доповнюють. Ці дві заповіді є головними заповідями любові, на них базується весь Закон і Пророки.

       Христос, говорить нам про любов вертикальну, тобто любов до Бога, і любов горизонтальну, тобто любов до ближнього. Бути християнином – це означає жити за принципом хреста – тої вертикальної і горизонтальної любові до Бога і ближнього.

       Преподобний Авва Дорофей, який жив у 6 ст., казав так: «Якщо людство помістити в різних місцях круга, то в центрі того круга необхідно помістити Бога. Приближуючись до центру, ми приближуємося до Бога, до Божої любові. Але не тільки, ідучи в сторону центра, ми приближуємося до Бога, стаємо святими, отримуємо святість. Ми також, приближуючись до центра, приближуємося один до одного». Так само, коли всі ідемо до Церкви, то стаємо ближче одні до одних. Коли ж всі розходимося і йдемо від Церкви і від Бога, то віддаляємося і один від одного.

       Христос показує нам, як ми повинні жити – жити в любові до Бога і любові до ближнього. Євангелист Лука доповнює цю розмову Христа з фарисеєм такими словами Ісуса: «Роби це, і будеш жити», бо саме теоретичне знання закону любові до Бога і до ближнього не спасе нас, якщо ми не будемо жити цією заповіддю.

       Отож, перша заповідь – це любити Бога всім серцем своїм, всією душею своєю, всім розумінням своїм. Це, напевно, зрозуміло усім віруючим людям. Ми знаємо, що в нас в житті все залежить від Бога, Його премудрих намірів і від Його турботи про кожного з нас. Тому ця заповідь була зрозумілою, і її прийняли були навіть євреї, і згодом частина язичників (вони також по своєму любили бога). Але наступні слова, які сказав Христос, сприймалися усім світом, як дивні; і сьогодні їх мало хто сприймає. Господь сказав, що потрібно любити ближнього так, як любиш самого себе.

       На жаль, є ще багато таких християн, котрі тільки на словах пам’ятають ці заповіді, а живуть гнівом, помстою, гордістю, сваркою. За таких євангелист Іоан говорить: «Коли хтось каже: «Я люблю Бога», а ненавидить брата свого, той неправдомовець», а блаженний Августин вчить, що хоча любов до Бога важливіша від любові до ближнього, але все таки треба починати від любові до ближнього, бо «хто не любить брата свого, якого бачить, той не може любити Бога, якого не бачить».

       Нашим ближнім є кожна людина, бо кожна людина є образом Божим, має безсмертну душу, даровану Богом, тому християнин повинен любити Бога в ближньому, а ближнього в Бозі. За кожну людину Христос вмирав на хресті і для кожної людини є призначене місце в Небі, бо каже апостол Павло – «Господь хоче, щоб усі спаслися». Тому ми маємо любити ближнього, як самого себе, бо за словами святого апостола Іоана, «коли ми любимо один одного, то Бог у нас перебуває». Легко є любити своїх рідних – чоловіка чи дружину, дітей, внуків, братів чи сестер. Тяжче є любити сусідів, односельчан, чужих людей. Ще тяжче є любити тих, хто є відмінний від нас – по національності, по вірі, по становищу. Бо любити – означає допомагати, розуміти, співчувати, прощати, молитися, робити добро. Тобто потрібно полюбити ближнього, як самого себе. А як ми себе любимо? Прощаємо собі все, тоді як іншим не прощаємо нічого. На ближнього ми дивимось під мікроскопом, а на себе ми не хочемо дивитись бодай хоч трохи критично. Тому, якщо ми хочемо називатися християнами, то й повинні жити відповідно до вимог християнських норм і заповідей. Ми знаємо, що таке любов на рівні емоцій, в той же час, зверніть увагу на важливу річ, ми знаємо, що таке гріх і неправда на досвіді власного єства. Що таке любов – ми не знаємо; знаємо лише, що таке емоції любові. І коли ми ненавидимо свого ближнього, то ми ненавидимо його не просто своїм розумом, але тоді наша вся природа ненавидить.

       Ми з вами знаємо, що любов до ближнього у нас вже давно зробилася нереальною: ми не знаємо, що таке любов. Ми чуємо багато слів про це, але на власному досвіді пізнати цю любов не можемо. Для нас любов давно втратила своє значення. Під поняттям любові ми розуміємо плоди наших емоцій, наших внутрішніх переживань, нашого духовного стану. Ми називаємо любов’ю навіть те, що належить до наших фізіологічних потреб. Насправді ж, таке розуміння цього слова є неправильним. Любов – це те, що є плодом нашого духу; вона є частиною нашої природи. Коли ми кажемо, що ми когось любимо, то це мало б означати те, що ми готові померти за ту людину. Заради того, кого любимо, ми повинні могти жертвувати собою. До речі, в цьому полягає причина величезної кількості подружніх розлучень. Адже люди не знають, що таке любов; сприймають за любов те, що в них є, вважаючи ті стосунки справжньою любов’ю, яка потрібна для життя двом людям. На превеликий жаль це не так. Люди вступають у шлюб незрілими, не знаючи що таке шлюб, і що від нього хотіти. Тому дуже часто кожний третій, чи навіть кожний другий шлюб розпадається. Ми всі є заручниками цієї гріховної системи, яка не вчить людей, що таке є любов.

       Тому, якщо хочемо жити в Божій Любові, то мусимо самі любити. Мусимо приймати Божу любов до свого серця у Святому Причасті і зі свого серця дарувати свою любов Богові і ближнім. Іншої дороги до спасіння немає.
 
СВЯЩ. ІВАН ГОЛУБ. ВИКЛАДАЧ ЛПБА УПЦ КП.

за матеріалами http://tsarstvo.at.ua/