5 серпня Почаївської ікони Божої Матері

5 серпня Почаївської ікони Божої Матері
Почаївська Ікона Божої Матері — древня чудотворна ікона Божої Матері, одна з найбільш шанованих Православною церквою. Зберігається в Почаївській Лаврі (Почаїв, Кременецького району, Тернопільської області).
Святкування на честь ікони відбувається 23 липня (5 серпня н.с.).

Ікона написана олійними фарбами у строго візантійському стилі на простій дошці з липи, підбитій знизу (щоб не гнулась) двома дубовими перекладинами. Вона відображає матір Божу в пояс з Богодитиною на правій руці. Зверху на іконі монограма — «Марія Діва»; з правого боку Спасителя — монограма «Ісус Христос». Також на іконі на клеймах зображені святі: пророк Ілія, мученик Міна, первомученик Стефан, преподобний Авраамій. Знизу — святі жінки: Параскева, Катерина, Ірина-діва.
У 1866 році для чудотворної ікони виготовлена риза з 2 фунтів чистого 82-ї проби золота і 20 золотників. Для прикрас використано дорогоцінне каміння.

Понад 400 років ікона своєю чудотворною силою посилає благодать Божу, і кожному, хто звертається з щирою вірою та молитвою, надається допомога та зцілення.

 

Історія появи Почаївської ікони Божої Матері
та її чудеса

Почаївська чудотворна ікона Божої Матері

У середині XVI століття на Волині, недалеко від Почаєва, в помісті Орлі жила православна поміщиця Ганна Гойська, що залишилася вдовою по кончині свого чоловіка Богдана Гойського, земського судді. Походила вона зі старовинного дворянського роду Козинських.

Того часу волинською землею проїздив грецький митрополит Неофіт, який прямував до багатої Москви, сподіваючись вимолити в неї допомогу для своєї скривдженої магометанами Церкви. 1559 року на щире прохання Ганни Гойської він зупинився в її маєтку.

«Богобоязлива Гойська» сердечно прийняла в себе іменитого гостя та за звичаєм з найглибшою повагою сумлінно опікувалася ним.

На подяку за сердечну гостинність, а, ймовірніше, натхненний Самою Царицею Небесною, Неофіт благословив Гойську древньою іконою Богоматері з Предвічним Немовлям — образом, який привіз із Константинополя. Вірогідно, цю заповітну родову святиню він узяв із собою як благословення в далекий нелегкий шлях — спочатку до Константинопольського Патріарха, а потім за його дорученням — до Росії, і завжди зберігав цей образ при собі, поки Промисел Божий не повелів залишити її на Волині у милосердної благочестивої вдови.

Отриманий великий дар Гойська зберігала певний час у своїй замковій молитовні. Аж ось, за тогочасними розповідями, домашні побожної вдови почали помічати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Слуги сповістили про це поміщицю, але вона довго не зважала на їхні розповіді, поки, нарешті, сама не побачила в сонному видінні ікону «у великому світі». Але й тоді Гойська не звернула на це особливої уваги, поки світло, що виходить від ікони, не побачила вже наяву. Минуло ще трохи часу, і благодатна сила, яка виходила від образу, дала знати про себе першими чудесами.

У Ганни Гойської був сліпий від народження рідний брат Пилип Козинський. Ганна підказала йому звернутися з молитвою до дарованого образу Пресвятої Богородиці з проханням про дарування зору. І щойно її брат від усього серця помолився перед святинею, очі йому відкрилися, і він почав бачити, ніби ніколи й не був сліпим.

Після такого безсумнівного чуда, що сталося на очах у людей, Гойська вже не зважувалася тримати ікону в себе, а, зібравши ченців, священиків і безліч православного люду, з хресним ходом та співами перенесла її на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання ченцям, які мешкали в тамтешніх печерах. Чудесне зцілення і наступне за ним урочисте перенесення ікони з маєтку Гойської до Почаївських іноків сталося, ймовірно, у першій половині 1597 року. Бо вже 14 листопада 1597 Гойська жертвує на розбудову Почаївського монастиря великі кошти, невдовзі будує церкву на честь Успіння Божої Матері та забезпечує її всім потрібним; дарує ченцям свою спадщину: землі, сіножаті, млини; щедро прикрашає чудотворну ікону.

З цього часу від ікони виливаються чудеса, ніби рікою. Сотні разів усенародно засвідчено цілющу силу, що виходила від чудотворного образу Почаївської Божої Матері. Якої тільки допомоги не отримували від неї люди! Не даремно у книзі «Записів чудес Почаївських» її названо «скорботних матерів розрадою».

У 1664 році юний син поміщика Івана Жабокрицького Симеон, омивши водою очі від Стопи Богоматері, зцілився від величезного більма на оці. Однак невдовзі він тяжко захворів і помер. Батьки, оплакавши його, вже приготували тіло до поховання, тим часом бабуся небіжчика, пані Свіщевська, зі сльозами благала Пресвяту Богородицю на горі Почаївській: «Сього внука мого присвячую Тобі, — молилася вона, — тільки яви на ньому благодать Свою, зглянься на сльози батьків, зроби його живим і здоровим». Після цього померлий, який пролежав від ночі до полудня, раптом простягнув руки та попросив пити і їсти, а незабаром устав зі свого смертного ложа.

1674 році один монах, який перебував у турецькому полоні та гаряче молився Пресвятій Діві Почаївській, у день Успіння був чудесним чином перенесений до Почаєва, де донині зберігаються його кайдани.

1704 року якийсь юнак, що прийшов до Почаєва на свято Успіння, під тиском натовпу впав у колодязь, але, від серця увізвавши до Почаївської Божої Матері, в останню мить учепився за невідомо ким простягнуту йому мотузку.

На Успіння 1710 подружжя з Жовкви принесло в Почаїв своє хворе дитинча, сподіваючись на його зцілення. Але тут дитина померла. Тоді деякі прочани порадили віднести померлого до церкви і покласти перед чудотворною іконою Божої Матері. «Це ж було, — як каже запис того часу, — щоб більшою славою Пресвята Діва Богородиця вшанована була, ніж від звичайного одужання дитини». І от батьки несуть мертве дитя у храм, починають зі сльозами молитися перед святою іконою і раптом бачать: дитина начебто прокидається, плаче і кличе: «Мамо!..» — І ось уже встає, немовби скинувши із себе смерть і хворобу.

1742 року чоловік на прізвище В’єнковецький, впавши взимку з коня, розбив об пень собі голову. Стікаючи кров’ю, він звернувся до Божої Матері, «чудодійствующую на горі Почаївській», і за молитвою перед ним з’явився невідомий чернець, підняв його, посадив на коня і раптом зник; після цього вершник успішно вернувся додому і незабаром оговтався від поранення.

Та, напевно, найбільш відоме чудо сталося 1675 року. Ось як описує його визначний науковець-енциклопедист митр. Іларіон (Огієнко) у своїй праці «Преподобний Іов Почаївський» (подаємо зі скороченням):

Чудесне врятування Почаївського монастиря від турків 1675 року

Ще з року 1672-го появився в Україні султан Мохамед IV, і сильно руйнував українські землі. До нього приєдналися й кримські татари, і робили те саме. Скрізь усе горіло, скрізь хватали народ у полон, скрізь була руїна…

 

Король Ян Собєський року 1675-го оголосив війну туркам, бо вони рік перед тим взяли й спалили місто Збараж. Почалася «Збаразька війна» між турками та поляками. Турки з Поділля посунули на Галичину та Волинь, зруйнували Збараж, Вишгородок і Вишнівець, і подалися на Почаїв.

Турки шаліли — попалили й пограбували всі довколишні місця. Це йшов турецько-татарський загін під керівництвом хана Нурредина. Нарешті, 20 липня, він підступив під Почаївський монастир. Увесь народ з сусідніх околиць позбігався до монастиря і поховався, де було можна, бо був неозброєний. Сам Почаївський монастир був обнесений тільки грубим дерев`яним частоколом. Здібніші й здоровші з монахів та з народу стали до оборони своєї Святині, хто з чим міг. Ігуменом був Феодосій Левицький.

А рятунку ні звідки не було — козаки гетьмана Дорошенка стояли під Чигирином, а поляки боронили Варшаву.

Турки зловили таки двох монахів і вбили їх. Усі ті, хто не міг боронити монастиря, безперервно молилися в Св. Троїцькім соборі перед чудотворним образом Божої Матері та перед мощами преподобного Іова, бо тепер тільки вони були оборонцями безборонного монастиря…

Монахи й народ завзято боролися і так минули два дні, 20 і 21 липня 1675 року. Настала третя ніч, з 22 на 23 липня — на цей час хан Нурредин призначив генеральний штурм Почаївського монастиря. Усі подесятерили свою ревність: молодші монахи з народом біля частоколу, а решта — в молитвах у соборі.

I ось почався акафист до Пресвятої Богородиці. Хор і всі люди зо слізьми заспівали: «Побідоносній воєводині, як від злого врятовані, пісні переможні в подяку складаємо Тобі ми, слуги твої, Богородице!…» І в цей час раптом розкрилися хмари, і над собором появилася Богородиця в блискучому сяйві, оточена анголами з оголеними мечами… Праворуч при Богородиці стояв на хмарах преподобний Іов і молився до Богородиці про рятунок безборонного монастиря…

Усе це побачили турки й татари і почали безладно пускати стріли на небесне видіння, але стріли верталися назад, і били тих, хто стріляв. Перелякані вороги зрозуміли, що діється чудо, стали панічно втікати, і Почаївський монастир був урятований… Передання свідчить, що дехто з турків і татар прийняли православіє і позосталися послушниками в монастирі.

Діва Марія завжди опікунка тих, хто її благає.
Чутка про це чудесне врятування Почаївського монастиря від турків і татар відразу рознеслася по всій Волині і всім підняла духа — є в нас опікунка православія й заступниця православного українського народу!
На пам`ятку цього чудесного врятування Почаївського монастиря від нехристів пізніше складена була велична народна дума, яка співається й тепер:

Ой зійшла зоря вечоровая, Над Почаєвом стала…

Дума ця хвилююче змальовує і трагедію Почаївського монастиря, і чудесне заступництво Божої Матері та преподобного Іова за православну святиню. Спокійно слухати цю трагічну кантату ніхто не може…

Почаївське чудо 1675 року пізніше намальоване було в соборі на лівій стіні, а також намальоване при вході в Печерну церкву, де лежать мощі преподобного Іова.

Трохи пізніше в Почаївськім монастирі була поставлена нова церква, — Перемога Богородиці, на пам`ятку врятування монастиря від турків та татар. Ігуменом Почаївського монастиря під час нападу турків був Феодосій Левицький1.

Того ж 1675 року при облозі монастиря турками одному монахові вороги відтяли голову. Монах узяв свою голову в руки і пішов з нею в собор до ікони пресвятої Богородиці — поклав свою голову перед Нею і тоді упокоївся. Чудо це зробило на всіх величезне враження, розійшлося по всій Україні і було оспіване в народних піснях.

* * *
Ось уже понад чотириста років, як перебуває ця ікона в Почаївській обителі, залишаючись свого роду осередком її молитовного життя. Це не музейна реліквія, не пам’ятка мистецтва, що дивує нас своєю старовиною і художніми достоїнствами (хоча й вони незаперечні): коли підходиш до цього образу, всі ці по-своєму важливі критерії перестають існувати. Далеко не на кожну людину виливаються чудеса, але кожному, хто звертається до чудотворного образу із сердечною вірою, і таємно, і явно подається допомога духовна, душевна чи тілесна.

Щодня о 5:00 ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках лише самими лампадами, монастирська братія відправляє полуночницю. Після неї, при співі тропаря «Непрохідні Врата», чудотворний образ Матері Божої Почаївської повільно опускається на двох шовкових стрічках і зупиняється на рівні людського зросту. Пряд з іконою стоїть ієромонах, традиційно названий «кіотним». Ченці, а за ними й усі, хто прийшов на полуночницю, безмовно й неквапливо підходять і прикладаються до чудотворного образу. Так само спускається він по суботах після соборного акафісту перед Почаївською іконою та по відправі пізньої літургії в недільні та святкові дні. У кожного, хто приходить до цього образу є завжди те, що можна виявити лише молитовним зітханням. І тому мить, коли на перших словах молитви ікона починає повільно спускатися вниз, завжди сповнений якогось потаємного очікування дива. І, поза сумнівом, це очікування ніколи не обманює, бо чудо — це справжня зустріч з Божою Матір’ю віч-на-віч.

Видавничий відділ парафії св. Арх. Михаїла.
У статті використано деякі матеріали Львівського молодіжного православного братства
Почаївської чудотворної ікони Божої Матері

Молитва до Пресвятої Богородиці на честь Її Почаївської чудотворної ікони

До Тебе, о Богомати, молитовно звертаємося ми, грішні, згадуючи Твої чудеса, явлені у святій Почаївській лаврі, і за свої уболіваючи гріхи. Знаємо, Владичице, знаємо, що не подобає нам, грішним, чого-небудь просити, тільки того, щоб Праведний Суддя беззаконня наші простив. Усе бо, що ми в житті перетерпіли, скорботи, і недолю, і хвороби, як плоди наших беззаконь, виросли нам; Бог попустив це для нашого виправлення. Тому все це істиною і судом Своїм навів Господь на грішних рабів Своїх, що в печалях своїх до заступництва Твого, Пречиста, вдаються і з розчуленим серцем до Тебе взивають так: гріхів і беззаконь наших, Блага, не пом’яни, але піднеси пречисті руки Твої до Сина Твого і Бога, щоб Він простив нам вчинене нами, щоб за незчисленні наші невиконання обіцяння лиця Свого від рабів Своїх не відвернув і щоб благодаті Твоєї, яка допомагає нам у спасінні, від душ наших не відняв. Так, Владичице, будь спасінню нашому заступницею і слабкодухістю нашою не погордуй, зглянься на стогони наші, що в бідах і скорботах наших перед чудотворним Твоїм образом возносимо. Просвіти зворушливими помислами розум наш, віру нашу укріпи, надію утверди, дар найсолодшої любові сподоби прийняти.

Цими ж, Пречиста, даруваннями, а не хворобами і скорботами, життя наше до спасіння приводиться, але від зневіри і відчаю душі наші охорони, позбав нас, слабких, від бід, що надходять на нас, і недолі, і наклепів людських, і нестерпних хвороб. Даруй мир і благоденство Україні нашій заступництвом Твоїм, Владичице, утверди православну віру в країні нашій і в усьому світі. Церкву апостольську і соборну на приниження не віддай, устави святих отців навіки непохитними збережи і всіх, хто до Тебе вдається, від рову згубного спаси. Ще ж і єрессю зваблених братів наших або тих, що спасительну віру у гріховних пристрастях згубили, знову до істинної віри і покаяння наверни, щоб, разом з нами Твоєму чудотворному образу поклоняючись, Твоє заступництво сповідували.

Сподоби ж нас, Пречиста Владичице Богородице, ще в цьому житті перемогу істини Твоїм заступництвом побачити, сподоби нас благодатну радість раніше нашої кончини сприйняти, як у давнині насельників почаївських Твоїм явленням переможцями і просвітителями агарян показала Ти, щоб усі ми, вдячним серцем разом з ангелами, і пророками, і апостолами, і з усіма святими Твоє милосердя прославляючи, віддавали славу, честь і поклоніння в Тройці славимому Богу, Отцю, і Сину, і Святому Духу, навіки віків. Амінь.