Неділя 5-та після Пасхи, про самарянку.

Джерело води, що тече в життя вічне.

 

Самаряни жили в найближчому сусідстві з юдеями, а радше вони вбивалися клином поміж дві юдейські області, Юдею де Ісус Христос народився і помер, та Галилею де Він виростав і найбільше навчав. Одначе вони не жили в добросусідських відносинах з юдеями.

Юдеї вважали самарян за відступників від правдивої віри, та її сквернителів і ненавиділи їх гірше ніж нечистих поган. Юдеї не торкалися самарян, ні самарянської поживи , ні посудини якою послуговувалися самаряни, щоб і собі не стати нечистими. Самаряни відплачували юдеям ненавистю за ненависть. Взаємна неприязнь обох народів-сусідів була великою невигодою для юдеїв з Галилеї, що були забов'язані ходити в головні празники на прощі до Єрусалиму. Дорога до Єрусалиму була їм найкоротша через Самарію, та і на ній вони були наражені на різні пакості від самарян. Тому галилейські прочани воліли обходити кругом Самарію і йшли до Єрусалиму довшою дорогою поза Йордан. Ісус Христос ходив до Єрусалиму і повертався до Галилеї таки через Самарію.

Про таку одну поворотну дорогу Ісуса Христа і апостолів з Єрусалиму до Галилеї через Самарію розповідає Євангелія, читана на св. Літургії в п'яту неділю по Пасці, що зветься Неділею про самарянку. Як тільки Ісус Христос покликав апостолів і пішов з ними на свято Пасхи до Єрусалиму і там задержався якийсь час . та коли Ірод Антипа ув'язнив св. Іоана Хрестителя, Ісус Христос покинув загрозливий Єрусалим Він пішов до безпечної Галилеї і там серед простого і неупередженого народу голосити свою розпочату науку.за півтори дня ходу, в гарячу полудневу пору Ісус Христос зайшов з апостолами важкою гірською дорогою під самарянське місто Сихар. Апостоли відійшли до міста купити харчів, а Ісус Христос залишився сам один біля криниці патріарха Якова . там Ісус Христос зустрів і мав довгу розмову з жінкою самарянкою вона за щоденним звичаєм прийшла до криниці зідзбанком начерпати води.

Ту розмову розпочав Ісус зверненими до самарянки словами просьби: Дай мені напитися води. І зав'язалася розмова про воду.

Вода хоч її на поверхні світу куди більше, ніж суші є неоціненним скарбом для всього живого створіння і його необхідною потребою. Вода - це життя . стороннє де її недостає, перемінюється в мертву пустиню. Там немає ні рослини , ні людини , ні тварини. Якою цінністю є вода для людини , може сказати тільк^одорожній південних сухих країв своїми спрагненими устами . вода - це ласка. І справді Ісус Христос Божу ласку, яку потрібно для спасения, багато разів називає та унаглядує водою: коли хто спрагнений, нехай прийде до мене і п'є (Ів.7,37)хто нап'ється води , яку дам Я йому, той не захоче жити повік але вода, яку дам йому Я , стане в ньому джерелом води, що тече в життя вічне. (Ів.4,13-14).

Безводною пустинею володіють пекучий пар і дикий вітер, що зводять зі собою постійну "боротьбу за ніщо" . те саме діється в душі позбавленій Божої ласки . жажда, неспокій, невдоволення з усього і з себе самого, порожнеча. В такій душі не процвітає цвіт чеснот і не дозріває овоч заслуг. Якже інакше почуває себе людина, що приходить до Ісуса і п'є, себто молиться, ходить на богослужіння, приступає до св. тайн.

Ісус Христос, що обіцяє нагороду тому хто прийме у свій дім подорожнього і напоїть спрагненого, дає нам великий і високий взір сам зі себе. Він напуває і кріпить чоловіка своїми ласками в часі його земної подорожі, а як вона скінчиться прийме його у дім свого Отця і напоїть його чашою вічної радості.

 

Митр. прот. Василь Галич