Дмитрівська поминальна субота. Навіщо ми поминаємо покійних?

Дмитрівська поминальна субота. Навіщо ми поминаємо покійних?

Всі ми пам’ятаємо історію відпадання перших людей від Бога. Піддавшись спокусі, Адам і Єва вирішили стати як Бог, стати рівними Йому, стати незалежними від Нього. Ми знаємо, що перші люди порушили заповідь Божу, вкусили плодів від «дерева пізнання добра і зла» і, замість очікуваної повноти життя, здобули смерть. Сталося приблизно те ж, що буває із командою на кораблі, яка збунтувалася. Захопивши судно, моряки радіють своїй незалежності і пускаються в самостійне плавання. Але без зв’язку з великою землею, без додаткової допомоги їх подорож буде тривати до тих пір, поки не закінчаться пальне та їжа. Відмова від джерела життя автоматично призводить до того, що існувати доводиться за рахунок ресурсів, що містяться в самому собі, а вони неминуче вичерпуються. Будь-яка людина, проходячи через період свого розквіту, досягає апогею, а згодом і смерті.У смерті людина розпадається: тіло гине, душа йде до Бога. Якщо за життя людина довіряла Богу, слідував заповідям Христа, то зустріч душі людської з Творцем буде виконанням довгоочікуваної радості. Якщо в серці людини віри не було, то може так статися, що після смерті вона і сама не побажає зустрічі, вона буде для неї болісна.
Як би там не було, але остаточне визначення долі померлих може відбутися тільки після так званого загального воскресіння. З останньої книги Біблії – Апокаліпсису – ми знаємо, що настане день, коли Христос прийде судити світ, але перед цим Він усіх померлих воскресить. Кожен померлий знову стане повноцінною людиною зі своїм тілом. Суд може бути здійснений тільки над людиною в її цілісності.
Православна Церква приділяє дуже багато уваги померлим християнам. На кожному богослужінні так чи інакше згадуються покійні, про них моляться щодня і вдома, в пам’ять і про них теж відбувається Таїнство Євхаристії. З точки богословської, що і відображено в богослужбовій практиці, ставлення до спочилим те ж, що і до живих: їх імена в молитвах перераховуються, можна сказати, підряд. Для християн така традиція зовсім природна, більш того, вона являє собою прямий наслідок із біблійного одкровення, яке можна виразити словами: у Бога всі живі.

Поминання покійних, молитви за них яскраво свідчать про Церкву як про єдину велику сім’ю, очолювану Богом, куди входять і нині живі християни, і померлі, і ангели. Родинність стосунків є однією з підстав для молитов за померлих. Якщо ми когось любимо, якщо нам хтось дорогий, то як же можна не згадати цієї людини в молитвах і не випросити у Бога милості і прощення гріхів?

Історія встановлення Дмитрівської поминальної суботи: князь Димитрій Донський народився 26 жовтня за старим стилем (8 листопада стилю нового). В часи його князювання хан ординський Мамай привів на Русь усю свою орду. Дмитро Донський прийшов до Сергія Радонежського за порадою: “Чи йти на борню проти такого сильного ворога?” Преподобний благословив князя словами: “Повинно тобі, государю, попіклуватися про ввірене тобі від Бога христоімените стадо, і з поміччю Його отримаєш перемогу”. При цьому дав йому двох монахів: Олександра Пересвіта та Андрія Ослабю.

На Куликовім полі, у 1380 році, великий князь залишився звитяжцем. Ця блискуча перемога над татарами стала початком визволення Русі від ординського поневолення. Повернувшись з поля битви, князь прийшов до преподобного Сергія. І тут, звершивши поминання ратників, що загинули, запропонував церкві творити поминання убієнних воїнів в суботу, перед днем свого ангела, себто 26 жовтня (8 листопада). З того часу ця субота й стала поминальною. З віком вона втратила своє значення згадування лише воїнів, і стала всезагальною батьківською поминальною суботою, тому в цей день православні християни звершують пам’ять усіх своїх спочили родичів так само, як і в інші “родительські” поминання.