День пам’яті святого великомученика і цілителя Пантелеймона 9 серпня (Н.ст) – 27 липня (Ст.ст)

   Сьогодні свята Церква вшановує пам'ять святого великомученика і цілителя Пантелеймона, який належить до сотні тисяч послідовників Христових, які своїми героїчними подвигами, ще в перших віках християнства у найбільших гоніннях римських імператорів, - віддавали життя за Спасителя і за його святу Церкву.
    Адже, самим Славним мучеництвом Ісуса Христа засновано Його святу Церкву. Ісус Христос усіх нас відкупив, будучи розп’ятим невинно на Хресті, і тим самим відкрив нам двері до Царства Небесного. Власне, від цього Христового прикладу святі, черпали мужність і терпіння у перенесенні багатьох страждань. Вони страждали і вмирали за правду, за Христа Спасителя, маючи тверду віру і надію в те, що через смерть свою вони з’єднаються з Ним , бо говорив Ісус Христос: « Де Я, там і слуга мій буде»(Іл.14,2). Ця тверда впевненість була у всіх мучеників, коли вони йшли свідомо на найстрашніші муки.
   Згадуючи сьогодні життя і страждання святого великомученика Пантелеймона, ми віруючі, схиляємо свої голови перед його подвигами і стражданнями за Христа. Його ревність у вірі, чітке розуміння християнства, розуміння значення тимчасового і вічного життя керували цим мучеником, що ніяка земна сила не могла роз’єднати його із Господом – і це було великою і головною  його підтримкою у подвигу його мучеництва.
   Великомученик і цілитель Пантелеймон народився в місті Нікомідії в родині знатного і багатого язичника Євсторія. Його ж мати  Єввула була ж християнкою . Вона хотіла виховати сина у християнській вірі, та померла, коли майбутній великомученик, був ще юнаком. Спершу Пантелеймон називався Пантолеоном, що означає: у всьому лев, бо передбачалось, що мужністю своєю, він буде подібним до лева. Але згодом юнака перейменували в Пантелеймона, тобто все милостивого, бо він до всіх виявляв милосердя. Ще з раннього дитинства, коли ще була жива мати, він виховувався у християнському благочесті і любові до ближніх , що у майбутньому ним і керуватиме, коли безкоштовно лікуватиме хворих, буде повсякденно подавати милостиню убогим, а пізніше, своєю щедрою рукою роздаватиме нужденним батькове майно – статки. Мати навчала свого сина пізнанню єдиного істинного Ісуса Христа, щоб вірував він у Нього і догоджав добрими ділами, відвертаючись від язичеського багатобожжя.
   Та коли мати Єввула відійшла до Господа,юнак після її смерті пішов слідами батькової омани, утверджуючись у язичеському нечесті та поклонятись ідолам.
   Спочатку юнак був відданий до школи граматики із язичеським нахилом у навчанні, а пізніше, був відданий до медичної школи відомого лікаря Євфросину. У навчанні, майбутній мученик стратотерпець Христів, відзначався доброю поведінкою, красномовством, легко засвоював те, чого його вчили – лікарського мистецтва, та навіть мало не зрівнявся із самим учителем, до того ж був красивим на вроду і взагалі, на всіх справляв приємне враження. Його знав і сам нечестивий цар Максиміан, бо жив у той час у Нікомедії, і це він віддав наказ після довгих тортур спалити 20000 християн у церкві, в день Різдва Христового і вбив єпископа Анфима у 303 році.
   Лікар Євфросин бував у царських палатах, бо постачав ліками царський двір і помагав виліковуватись від хвороб придворним і навіть самого царю.  Часто його супроводжував юнак Пантолеон, який сподобався цареві через його добрий розум, уміння лікувати, та красу, стриманість і культуру у своїй поведінці.
   Цар наказав учителю швидше і якнайкраще навчити юнака,який в той час уже мав стати повнолітнім, - навчити лікарської справи і прислати його до царського двору виконувати свої лікарські обов’язки, як достойного із достойніших, і знаходитись перед царем і служити йому.
    У ті дні у Нікомедії старець пресвітер, на ім’я Єрмолай, який остерігаючись нечестивих, переховувався з декількома християнами у маленькому і непримітному домі. Шлях Пантелеона,який від долав зі свого дому до вчителя, лежав повз житло, в якому переховувався Єрмолай. Часто бачачи юнака, Єрмолай по обличчю, погляду і поведінці впізнав його добру душу. Одного разу він вийшов йому назустріч, і попросив ненадовго зайти до нього і поговорити із ним, і розповів про християнську віру. Виявилось, що мати, юного лікаря вчила його тієї віри і він полюбив її, та батько змусив його виконувати язичницькі закони і бажає ввести Пантолеона у царський палац у чині близьких і шанованих воїнів слуг царя Максиміана, а ще батько, та й учитель навчали, про те, що у вченні язичеському – лужить ключ до вилікування усіх хвороб.
   В останніх словах святий Єрмолай побачив привід для корисної бесіди і почав сіяти у серці юнака, як на доброму ґрунті, добре насіння слів Божих. Він  стверджував юнакові, що у таких надуманих божеств, у які вірять язичники, є суєтними і нічим іншим, як пустослів’я й обман для безумних людей. Істинний же і всемогутній єдиний Бог – Ісус Христос, і якщо віруватимеш у Нього, зцілятимеш  усілякі хвороби одним закликом Його Пресвятого імені. Він – кріпкий Помічник Своїм рабам, зціляє хворих, втішає сумних, позбавляє від бід і звільняє від усіх злих ворогів, не чекаючи благань тих, або інших, але випереджаючи молитви і навіть рух серця. Дає силу звершувати все те, тим, хто любить Його і посилає їм дар чудо творення , і дає нескінченне життя у вічній славі Небесного Царства.
   Від цього дня Пантолеон, щодня приходив до святого старця і із глибокою увагою  проникався його бесідою, зцілюючись у пізнанні істинного Бога.
   Якось, одного разу, юнак побачив на вулиці мертву дитину, укушену єхидною, яка ще була поруч. Пантолеон почав молитися до Господа Ісуса Христа просячи про воскресіння померлої дитини і умертвіння отруйної єхидни. Він твердо вирішив, що у випадку сповнення його молитвами – стане послідовником Христа і прийме Хрещення. Дитина ожила, а єхидна по кусках розлетілась на очах Пантолеона.
   Тоді Пантолеон, остаточно увірувавши у Христа, підвів свої тілесні і духовні очі до неба і благословив бога з радістю й сльозами за те, що Він вивів його з темряви до Світла пізнання.
   Після цієї події, святий Єрмолай Охрестив юнака в ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, звершив літургію у внутрішній своїй кімнаті й причастив його Божественних Таїн Тіла і Крові Христових.
  І від цього часу ймення було йому дано – Пантелеймон, що значить – все милостивий, адже сповнився він благодаті Божої, носячи всередині скарб святої віри.
   Після свого Хрещення, святий Пантелеймон дуже переймався думкою, якби йому витягнути батька з темряви ідолобісся й привести до світла пізнання Христа, і кожного дня, розмовляв з ним на цю тему, застосовуючи мудрі притчі і повчання. І згодом святий, примусив того засумніватися у своїх богах, і помалу розуміти неправдивість і оману ідолопоклоництва. Не раз хотів Пантелеймон розбити ідолів свого батька, яких було багато в його домі, та свого батька, яких було багато в його душі, та утримувався, деякою мірою томі, щоб не прогнівити свого батька, якого згідно з заповідями Божими, треба шанувати і чекав, коли батько, пізнавши сам істинного Бога, захоче сам позбутися їх.
   і це очікування не було довгим і марним. У той час до Пантелеймона привели сліпого, який просив про зцілення. Всі лікарі, які тільки є у місті, лікували його та не принесли ніякої користі і він втратив останню надію, що буде зрячим, а разом із тим усе своє майно, винагороджуючи їх. Але все ж, що у нього залишилось, він віддасть йому Пантелеймону, аби тільки він спробував його вилікувати.
   Святий на це відповів, що дар прозріння дасть тобі Отець світла, істинний Бог через мене, недостойного раба Свого, а ти обіцяне віддай не мені, а убогим.
   І коли батько, будучи очевидцем цього і почувши на свої вуха бесіду цю, злякався дуже і просив сина не наважуватися братися за таку річ, бо самі відомі лікарі цього не могли зробити, та тільки син не зважав на його слова і промовив: «В ім’я Господа мого Ісуса Христа, що просвіщає сліпих – прозри»
   Негайно відкрилися очі сліпого і він став бачити. І тієї ж хвилини батько Пантелеймона Єветоргій разом із чоловіком, який прозрів, увірували у Христа, і святий пресвітер Єрмолай охрестив їх. Вони сповнились великою духовною радістю від благодаті та сили Христової.
    Тоді Євсторгій почав знищувати у своєму домі всіх ідолів, у чому допомагав йому й син святий Пантелеймон.
   Після смерті батька святий Пантелеймон присвятив своє життя нещасним, хворим і убогим. Він безоплатно лікував всіх хто звертався до нього, зціляючи їх Іменем Ісуса Христа. Він відвідував у в’язницях ув’язнених, особливо християн, якими були переповнені усі тюрми, і лікував їх від ран.
   У скорому часі слухи про все милостивого лікаря розповсюдились по цілому місту і за його межами. Залишивши інших лікарів, люди стали звертатися тільки до святого Пантелеймона.
   І незабаром після цього, із-за заздрощів інші лікарі донесли цареві, що святий Пантелеймон лікує християнських в’язнів.
   Максиміан вмовляв святого заперечити все, що на нього говорять і принесли жертву ідолам, та святий Пантелеймон привселюдно визнав себе християнином і на очах царя зцілив безнадійно хворого розслабленого чоловіка іменем Господнім. Розлючений Максиміан стратив зціленого ,який прославив Христа і жорстоко пообіцяв покарати Пантелеймона за те, якщо він не відречеться від свого Бога. Та святий на те відповів, що всі хто вмер і вмруть за Христа, не загинуть, а житимуть вічно.
   Цар тоді наказав повісити мученика цілком роздутого на мученицькому дереві і залізними кігтями стругати його  тіло, обпалюючи ребра свічками, та Господь, Який явився йому промовив: «Не бійся, я з тобою» - укріпив сили святому, а руки мучителів слабли ніби мертвіли, так що з них випадали знаряддя тортур, а свічки згасали.
   Тоді мучитель повелів розтопити олово у великому казані й кинути туди мученика. Коли олово кипіло, мученика підвели до казана, він же звів свої очі до неба і молився. Знову з’явився йому Господь і взявши його за рук, увійшов з ним до казана, і вогонь у цю ж мить  згас  і олово застигло, а мученик співав слова похвали: « Я ж взиваю до Бога, і Господь почує мене. Увечері, і вранці, і опівдні буду благати і молити, і Він почує голос мій» (Пс.54,17-18). Очевидці дивувались чуду, а цар немовби звірів від побаченого і віддавав ще страхітливіші накази. Мученика, топили у морі, прив’язавши каменя до шиї, віддавали на поживу зголоднілим диким звірам у цирку, та з цього нічого не виходило, - бо камінь що був прив’язаний до шиї мученика, був легким, як лист, так що Пантелеймон тримався з ним на поверхні, а звірі – лизали його ноги і відштовхуючи одне одного, намагалися доторкнутися до рук святого. Всі споглядачі і очевидці піднімались із своїх місць, і голосно заявляли: «Великий Бог християнський!» . Розлючений Максиміан у відповідь наказував своїм воякам рубати мечами всіх, хто славив Ісуса Христа.
   У той же час по велінню царя, за те, що визнали віру в Спасителя відсікли голови пресвітерам Єрмолаю, Єрміпі і Єрмократу, тим самим, залякуючи Пантелеймона.
   Але, Максиміан зрозумів, що жодні погрози і залякування не діють на святого і його неможна схилити до нечестя, - наказав жорстоко побити його і віддати на смерть у той же спосіб , як пресвітерів – відрубавши голову.
   Святого привели на місце страти і прив’язали до оливкового дерева. Коли великомученик молився, один з вояків царя вдарив його мечем, та меч став м’яким, як віск, і не зробив ніякої рани. Святий закінчив свою молитву, і почувся Голос , який закликав страстотерпця протерпіти все це до кінця, звертаючись по імені, бо приготовив для нього, к і для інших мучеників – Царство на Небесах. Почувши голос із неба, вояки впали перед святим на коліна і просили прощення. Кати відмовились продовжувати страту, но великомученик Пантелеймон наполягав виконати наказ Максиміана, сказавши, що інакше вони не будуть мати з ним частин у майбутньому житті. Вояки із слізьми попрощалися зі святим, цілуючи і обіймаючи його.
    Коли мученику відсікли голову, то з рани почало текти молоко. Оливкове дерево, до якого був прив’язаний святий, у момент його смерті зарясніло плодами. Багато присутніх при страті запилились глибокою вірою в Христа. Тіло святого,  було кинуте у вогонь, і залишилось у вогні непошкодженим і було похоронене християнами.
   Слуги великомученика Пантелеймона : Лаврентій, Васса і Провіан – бачили його страту і чули Голос із Небес. Вони і написали оповідь про життя і страждання, відхід до Бога святого великомученика.
  Святі мощі великомученика Пантелеймона частинками розійшлись по всьому християнському світі – у Царгороді, на горі Афон.
   Пам'ять про святого великомученика і цілителя Пантелеймона була із давніх-давен святою на наших землях.
  Із його яскравого прикладу ми вчимося з вами, як маємо твердо стояти за Божу справу. Йдучи за прикладом його життя прагнемо, щоб і ми з вами також колись отримали належну нагороду і втішались тією радістю, якою сьогодні втішається святий великомученик і цілитель  Пантелеймон.

   Тож будьмо і ми сильними духом і непохитними у своїй вірі, дивлячись на життя мучеників. Задумаймось на якусь мить і запитаймо себе, чи ми гідно називаємось християнами , якщо бажаємо стати переможцями та увійти колись до щасливої вічності?!Амінь.
 


Підготував

Протоієрей Тарас Сухожак

2016