День пам’яті Преподобного Іларіона Великого 3 листопада (за Н.ст) – 21 жовтня (за Ст.ст)

    Усі, православні християни, глибоко шанують угодників Божих. У кожній нашій хаті, поруч із іконами Христа Спасителя та Богородиці, ми маємо ще ікони святих, яких ми глибоко шануємо і перед якими просимо свої молитви Господу Богу. В наших храмах на стінах і іконостасі є зображенні святі, з якими ми своїми духовними очима зустрічаємось в молитві і їх заступництвом наближаємось до престолу Бога Вседержителя, а їх життєвий приклад стає для нас сходами в духовному звершені. Одним, серед багатьох цих святих є і преподобний Іларіон Великий, - який освятив своє життя молитвою, постом і натхненною духовною працею в ім’я та честь і на  славу Пресвятої Нероздільної Тройці- Отця, і Сина, Святого Духа.
   Народився преподобний Іларіон Великий в 291 році у палестинському селищі Фаваф, що поблизу Гази. Батьки його були сллінами, тобто освіченими язичниками, які палко шанували греко-римську релігію, тому й послали свого сина до Александрії для вивчення різних наук і для більшого пізнання, їхньої язичеської віри, але, Іларіон, вміло оволодівши цими науками, оволодів там духовною премудрістю, увірував в Господа нашого Ісуса Христа, а згодом прийняв святе Охрещення.
    Вдосконалюючи своє духовне життя, він часто відвідував храм Божий, вслухався в слова Божественної служби і постійно думав про те, як догодити своїм подальшим життям Богові і віддано служити тільки Йому Єдиному.
   Почувши про янгольське життя преподобного Антонія Великого, Іларіон вирішив відправитись до нього у пустелю, щоб навчитися, як треба догоджати Богові і осягнути шлях духовної  досконалості. Перебуваючи якийсь час біля святого Антонія, Іларіон багато чому навчився, а саме: як ревно і часто треба молитися, праці постійної і виснажливої, стриманості посту, не користолюбства, любові до ближніх та інших подвигів чернечого життя.
   Згодом, навчившись усього цього, Іларіон, попросивши Антонія Великого – благословення, повертається на свою рідну землю, і не знайшовши батьків живими, розділив своє майно на дві частини: одну віддав родичам, а іншу – жебракам, собі ж не залишив нічого, «все вважаючи за ніщо» (Флп.3,8), і відрікся від всього світу і самого себе, заради отримання можливості стати учнем Христовим і уподібнитись Його вбогості.
   Звільнивши себе від суєтних турбот, Іларіон пішов у пустелю, що знаходилась неподалік  від Майюми Газької, і поселився там. У тій пустелі жили розбійники, і деякі знайомі радили йому піти звідти, щоб не бути вбитим, але преподобний не боявся тілесної смерті, бажаючи визволитися лише від смерті духовної.
   Преподобний почав жити там у постійній молитві і пості. Їв у день не більше п’ятнадцяти смокв, і то після заходу сонця, одівався у волосяницю і коротку шкіряну мантію, яку йому дав преподобний Антоній.
   Диявол – бачачи, як перемагає його молодий чернець, почав проти нього війну. Він почав розпалювати його молоде тіло і бентежити розум і тому преподобний, почав ще більше молитися, постити і трудитися, не споживаючи їжі по три-чотири дні, виснажуючи тіло роботою. Плоть свою Іларіон називав віслюком і так розмовляв з нею, - «Я приборкаю тебе, віслюку: годуватиму тебе не ячменем, а половою, уморю голодом і спрагою, обтяжу важкою роботою, щоб ти більше думав про їжу, ніж про нечистоту».
   Слова ці, звернені до свого тіла, він виконував, і до такого стану приборкував своє тіло, що від нього залишилися тільки кістки, покриті шкірою.
   Диявол, побачивши, що він нічого не досяг, задумав преподобного залякати примарами.
   Під час молитви святий Іларіон почув плач дітей, ридання жінок, ревіння левів і других якихось звірів: шум колісниць – ніби при  великих битвах, іржання коней, та інше, але зрозумівши, що все це тільки жахи, що наводились бісами, святий осінив себе хресним знаменням, озброївся щитом віри і упавши на коліна, ревно і щиро молився Богові, щоб Він подав йому допомогу із Небес святих, і у такий спосіб, припадаючи  до землі на молитві, Іларіон знесилював ворога, що нападав на нього.
    Згодом влаштував собі маленьку келію, на зразок гробниці, так що вона ледве вміщала його у собі, і жив у ній здійснюючи духовні подвиги у боротьбі з невидимими  духами.
   Одного разу вночі, розбійники задумали напасти на нього, сподіваючись знайти, щось цінне у святого, але ніч виявилась безуспішною, бо так нічого і не знайшли. І коли наступного ранку виявили його ж самого, без нічого,  запитали: «Щоб ти зробив, якби на тебе напали розбійники?» Відповідь була такою: «Нагий не боїться розбою».
   - «Але ж вони можуть і вбити його?»
Святий на це відповів сміливо, - «Той, що завжди готовий до смерті, не боїться розбійників!»
    Здивовані  такою мужністю і вірою, розбійники признались йому, що всю ніч шукали його, але не могли знайти. І давши собі обітницю виправитись – пішли геть.
    Преподобний Іларіон прожив багато років у цій пустелі, і чутка про його святість розійшлася по всій Палестині, і до нього почали збиратися різні люди, які шукали допомоги у його святих молитвах.
   Першою, з’явилася до преподобного, жінка з Єлевферополя, яка була бездітною, і яка провела у шлюбі п'ятнадцять років, постійно терплячи від чоловіка через свою неплідність докори і образи, і сил уже не було терпіти, тому і кинулась до ніг святого, благаючи щоб поміг, промовляючи такі слова: «Змилосердься наді мною, угоднику Христовий! Пригадай, що Спаситель вшанував нашу стать, одягнувшись від неї людською плоттю, що й сам ти народжений жінкою. Тому не відкинь мене без допомоги, бо я звертаюсь до Тебе і чекаю від твоїх молитов розрішення своєї неплідності, за яку мій чоловік постійно докоряє мені і ображає».
   Ці зворушливі слова прихилили святого Іларіона на милість, і він підвів очі до неба і помолився за неї, а їй сказав йти додому і запевнив, що Господь милосердний до всіх, хто має велику надію.
   Через рік, ця жінка прийшла до святого з немовлям на руках і дякувала за його молитви. Святий Іларіон благословив немовля і матір і відпустив їх із миром. Жінка пішла, хвалячи Господа, і прославляючи по всій тій країні угодника.
   Після цього випадку, до нього прийшла інша жінка, яка обливаючись рясними сльозами прохала, аби преподобний Іларіон зцілив від хвороби трьох її синів, які заразились згубною пошестю. Будучи християнкою і знаючи, що святий ніколи не виходив із пустелі і не наближався не тільки до міста, але навіть поблизу розміщених сіл, вона припала до ніг і благала: «Закликаю тебе Господом нашим Ісусом Христом і Чесним Його Хрестом, прийди в Газу і зціли від хвороби трьох моїх синів, щоб  в язичницькому місті в якому вони живуть прославилося ім’я Господнє і посоромлений був неправдивий бог газький Марнас, шанований невірними!»
   Після заходу сонця, пізно ввечері, святий прийшов у Газу.  Тільки він доторкнувся до хворих хлопців, закликаючи над ними ім’я Ісуса Христа, як у них виступив піт, ніби потік із джерела. Вони зразу ж стали здоровими і прийнявши їжу почали дякувати Господові і цілувати святі руки свого лікаря.
   І таких див святий Іларіон зробив чимало. Чутки розійшлися і далеко за межами Гази. Із того часу хворі на різні недуги почали приходити в пустелю до преподобного Іларіона, і його молитвами отримувати зцілення, унаслідок чого багато язичників поверталися до віри в Господа нашого Ісуса Христа. Тому багато хто виявляв бажання наслідувати його добродійне життя, і залишивши світ, вони почали оселятися поруч із ним в пустелі. Невдовзі число учнів преподобного Іларіона примножилось, і святий став першим наставників ченців в Газі й Палестині, подібно до того, як преподобний Антоній у Єгипті.
   Сам ж, Антоній, почувши про Іларіона і  про його чудеса, радів духом і часто писав до нього, а тим хто приходив до нього на зцілення з Сирії, він,говорив: «Навіщо ви так утруднюєте  себе, долаючи довгу дорогу до мене, коли маєте в себе поблизу мого сина у Христі -  Іларіона,який отримав від Бога дар зцілення від усяких хвороб».
   По всій Палестині почали виникати монастирі з благословення святого Іларіона, і всі ченці приходили до нього, щоб почути його повчальне слово, і він усіх їх з радістю настановляв на шлях спасіння,  одного разу прийшло близько трьох тисяч   до нього  на повчання і тих він прийняв з великою радістю і любов’ю.
   Коли преподобному Іларіону виповнилось 63 роки, дуже багато братії зібралось біля нього, так, що треба було розширяти монастир.  Багаточисельні турботи заважали безмовності святого. Окрім цього, до нього приходило багато людей, які шукали: хто зцілення, хто благословення. Приходили різні верстви людей: князі, єпископи, священики, вельможі і простий народ. Нікому не відмовляв в увазі, вислуховував і допомагав, але  й засмучувався, через те, що така велика кількість людей не давала йому безмовствувати, і плакав коли згадував мовчання перших днів , коли він був собі, один, на самоті у пустелі.
   Побачивши, як святий тужить і плаче, ченці здогадалися, що він хоче таємно піти від них, і почали ретельно пильнувати, щоб він не залишив їх.
    Ще більше засмутився святий, коли дізнався про кончину преподобного Антонія, свого учителя, великого світильника, який покинув своє тіло.
   Невдовзі після цього, не зносячи слави і людської шани, притім знаючи із одкровення до Бога, що Він благословить йому відійти звідти, святий Іларіон покликав деяких із своїх учнів і повелів їм іти з ним.
    Коли інші браття, а також жителі навколишніх сіл і міст довідались, що преподобний покинув їх, тоді зібрались вони у своїй кількості близько десяти тисяч чоловік, пішовши за ним, наздогнали його і плачем вмовляли залишитись, та Іларіон на ці вмовляння не піддався, бо на це була воля Божа, якій він змушений підкорятись, пообіцявши молитися за них усіх.
   Після своїх численних подорожей,які здійснив преподобний Іларіон, і у яких прославився даром чуда творіння і наверненням багатьох язичників до Христа, за сім років до своєї кончини преподобний Іларіон поселився у пустинному місці на острові Кіпр за дві версти від міста Тафи. Але і там йому не вдалося сховатись.
   Вийшовши одного разу із своєї хатини, старець Іларіон побачив розслабленого, що лежав навпроти нього і запитавши про те, хто приніс його і хто він такий, у відповідь дізнався, що це власник того місця, де він зараз живе. Святий розплакався, простягнув над ним руку і сказав: «В ім’я Господа нашого Ісуса Христа встань і ходи!». І розслаблений у ту же мить встав повністю здоровий і почав ходити, прославляючи бога. І після цього випадку, всі місцеві жителі зблизились із святим, почали приходити до нього, не боячись, більше ні різних хвороб, ні нечистих духів, ні важкої небезпечної дороги.
   Сам же він почав думати про відхід, адже і тут його шанували і надокучали йому люди, які приходили до святого. Згадавши про палестинських братів преподобний послав блаженного Ісихія відвідати їх і привітати від свого імені.  
   У віці 80-років – святий закінчив свій багатотрудний земний шлях.
   Перед своїм відходом до бога, преподобний власноруч написав заповіт братії, причому залишив Ісихію святе Євангеліє, переписане ним, волосяницю і куколь.
   Уже помираючи, преподобний Іларіон промовив, споглядаючи очищеним розумом розлучення душі від тіла:

  • «Вийди , душе моя, чого ти боїшся!

Вийди , чого ти засмучуєшся!

Вісімдесят років служила ти Христу і боїшся смерті!?»

   Через 10 місяців, блаженний Ісихій відкрив гріб преподобного і побачив святе тіло його, ніби щойно померле, запашне та з світлим лицем. Він узяв його і таємно переніс у Палестину у Майюмі, де похоронили його у його ж чернечому монастирі.
   Жителі Кіпру й Палестини вели суперечки поміж себе, хвалячись святим Іларіоном. Жителі Палестини говорили:

  • «У нас тіло святого Іларіона»
  • «А в нас   його дух» - відповідали кіпроти.

  В обох місцях: де він був похований і перенесений, звершувалось багато чудес святими його молитвами і відбувалось незліченні зцілення на славу Бога у Тройці Єдиному: Йому ж нехай буде і від нас честь, і подяка, і поклоніння на віки віків. Амінь.  

 

                                                  Підготував
                                                  Протоієрей  Тарас Сухожак 2016р.