6-та неділя після П'ятидесятниці

В ім’я Отця і Сина, і Святого Духа!

Коли ми читаємо євангельські уривки про те, як Христос воскресив мертвого або зцілив тіло людини, ми рідко замислюємося про те, що людське тіло означає для Самого Бога, Який створив його з любов'ю для вічного життя, і що воно мало б означати для нас самих. Якщо б наше тіло не було б Богові дороге, так само цінне і ніжно любиме Ним, як і наша вічна душа, Бог не став би зціляти тіло або піклуватися про його вічне життя після воскресіння мертвих. І коли ми замислюємося про людське тіло, чи це в зв'язку з вічністю або з тимчасовим життям, у зв'язку чи з земним або небесним, ми можемо поставити собі запитання: невже ми не отримуємо все наше знання, про Бога або про створений світ через тіло? З дитинства, з самого нашого народження ми пізнаємо ніжність і любов через посередництво нашого тіла, задовго до того, як можемо осягнути що-небудь розумом. Потім ми зростаємо в пізнанні, мудрості, досвідченості; все, чим володіє наш розум, все, що робить наші серця такими багатими, сягає до нас через наші почуття. Апостол Павло сказав: віра від слухання, а слухання – від слова Божого... Красу людського обличчя, і навколишнього світу, і всього, що людина зуміла створити прекрасного і значного, ми сприймаємо через зір. І можна перерахувати і далі всі наші почуття, які, як двері, відкриваються на споглядання краси і сенсу створеного світу, а через нього – на споглядання вічності: вічної краси Божої, сяючої в усьому Його творінні. Ось чому з такою любов'ю Христос здійснював зцілення тіла; цими зціленнями Бог з усією силою являє вічність втіленого буття. Тому ж, коли хтось вмирає, ми оточуємо його (чи її) тіло такою ніжністю і таким благоговінням. Це тіло створене Богом, в це тіло Він вклав всю Свою любов. І більше того: Він Сам став людиною, Сам Живий Бог зодягнув у плоть і явив нам не тільки, що людина так побудована, така велика, так глибока, що може з'єднатися з Богом, стати причасником Божественної природи, але що наше тіло здатне бути Духоносним, воістину Богоносним. Яке це диво! І ми також бачимо, що Своє вічне життя Бог являє нам через речовину землі: через хрещальні води, які стають джерелом вічного життя, через хліб і вино, пронизані Його Божеством, – і нашим тілом ми долучаємося Самому Богу в Його таїнствах. Яке дивне наше тіло, і з яким благоговінням ми повинні ставитися до нього! Тіло покликане до вічного спілкування з Богом, так само, як і душа. Не даремно апостол Павло говорить: прославляйте Бога в тілах ваших, і в душах ваших... Прославляйте: дайте Богові сяяти через ваше тіло, як Він може сяяти через вашу душу, нехай ваше тіло буде таким, щоб дотик з ним було б дотиком з Втіленням, з тайною Бога, Який став людиною. Замислимося над цим, бо дуже часто ми не віддаємо собі звіту про вічну красу і велич нашого тіла. І як часто ми думаємо про смерть як про миті, коли безсмертна душа набуває Божественне життя, а тіло розпадається в прах. Так, воно перетворюється в порох, але у нього вічне покликання: воно справді воскресне, як воскрес Христос. І всі ми одного разу постанемо перед Богом втіленими, з преображеним тілом, як преображене тіло Христове, з душею, оновиться вічністю, і будемо спілкуватися з Богом у любові, у вірі і в молитві не тільки душею, але разом з усім створеним станемо причасником Божественної природи і душею, і тілом: душею і тілом, коли, за обітницею Божою через апостола Павла, Бог буде все у всьому, і ніщо не залишиться поза Божественним спілкуванням, Божественної Слави. Яке це диво! Яка дивна таємниця: тіло, немовби, таке крихке, таке минуще, може належати вічності і вже сяє славою у святих.

Амінь!

митрополит Антоній (Блум)

Прес-служба Радивилівського благочиння