2 жовтня - Блгв. вел. кн. Ігоря Чернігівського та Київського.

2 жовтня - Блгв. вел. кн. Ігоря Чернігівського та Київського.

Благовірний князь Ігор, у святому хрещенні Георгій, був сином Олега Святославича, князя Чернігівського на прізвисько « Гориславич». Батько князя Ігоря, котрого так прозвали за його гірку долю, був онуком великого благовірного князя Ярослава Мудрого.
Середина XII ст. ознаменувалась для Русі розквітом міжусобних воєн. Якраз тоді й загострилась боротьба за київський престіл між двома князівськими угрупованнями: Мстиславичами та Ольговичами. Всі вони були між собою близькими родичами правнуками Ярослава Мудрого. Мстиславичі називалися на ім’я свого батька – великого князя Мстислава(+ 1132р.), сина Володимира Мономаха( звідси й інша назва – Мономаховичі). Ольговичами називалися на ім’я вже згаданого князя Олега Святославича(+ 1115р.). Після князювання в Києві Мономаховичів у 1138р. великокняжий престіл посіли Ольговичі – його зайняв старший брат святого князя Ігоря – Всеволод Ольгович, князь Чернігівський. Замість себе в Чернігові він поставив двоюродного брата свого Володимира Давидовича і цим викликав невдоволення Ігоря. Але князювання Всеволод в Києві тривало лише 6-років і було переповнене безперервними війнами. Мабуть, відчував Всеволод свій короткий великокняжий шлях, тому почав говорити, що передасть його в руки свого брата Ігоря. При цьому ще й посилався на приклад Мономаховичів: « Володимир посадив Мстислава свого сина в Києві, а Мстислав свого брата Ярополка. А ось я кажу: якщо Бог мене візьме, то я даю після себе Київ брату моєму Ігорю».
Цікаво, що ніхто із з присутніх прицьому князів своєї незгоди не виявив. Треба згадати, що двоюрідним братом страстотерпця Ігоря був, Прп. Микола Святоша князь Чернігівський, який повністю відрікся від суєти світу цього, роздав все своє майно убогим і став ченцем у славнозвісній Києво–Печерській Лаврі. Князь же Ігор, пішов іншим шляхом, став на жорстоку боротьбу за великокняжий престіл, та і йому був приготований вінець у Царстві Небесному. Благовірний князь Ігор належав до покоління освідчених християн, тих, що збирали плоди книжного християнського життя посіяного Святим князем Ярославом Мудрим. До нашого часу дійшли свідчення літописів про зовнішній вигляд святого князя Ігоря: «...був муж хоробрий і великий любитель до полювання на звірів та птицю, читав книги, та розумівся на церковних співах...Ростом був середній, худорлявий, лицем смуглий, волосся носив довге, як у свщеника, бороду мав вузьку і невлику».
1 серпня 1146 року помирає великий князь Київський Всеволод Ольгович. Київський престол посідає благовірний князь Ігор. Кияни цілували хрест на вірність новому князю, Ігор цілував хрест на знак вірності Києву. Та князювання святого князя тривало лише дванадцять днів. Кияни не любили Ольговичів зажди були на боці Мономаховичів. Народ києвський таємно призвав до себе з Переяслава удільного князя Ізяслава Мстиславича, внука Володимира Мономаха. Ігор відчув загрозу і просив допомоги в князів Чернігівських, та вони зволікали торгуючись за землі. Таке зволікання, а також зрада тисяцького Гліба та першого боярина Войтишича дуже нашкодили святому Ігорю. Він потрапляє в полон, мало не лишившись життя. Декілька днів його тримали у Видубицькому монастирі, а потім перевезли в темницю обителі святого Іоанна в Переславі. Замучений хворобою та тяжким смутком Ігор відмовився від всіх своїх прав і став просити чернечого постригу. Ось тепер він зрозумів марноту світу цього. Великий князь Ізяслав, звелів Переяславському єпископу Євфимію постригти Ігоря в чернецтво. Постриг відбувся напередодні свята Богоявлення Господнього. На здивування всім після постригу князь Ігор повністю одужав. Останні дні свого життя князь-чернець провів у Феодорівському монастирі в Києві, там прийняв схиму з ім’ям Ігнатій. Вірний брат Ігоря, Чернігівський князь Святослав , бажав помститися за брата. Князь Київський Ізяслав почав збирати поти нього військо в похід. Кияни зібравшись на віче вигукували до князя» Ми йдемо за тебе з дітьми!» Але знайшовся один, який вигукнув: « Ми й раді йти, але згадайте, що ворог князя і народу Ігор сидить не у в’язниці, а в монастирі святого Феодора. Уб’ємо його, й тоді підемо на Чернігів». Збожеволілого натовпу вже не міг зупинити ніхто. Відчуваюци наближення своєї кончини Святий страстотерпець Ігор молився в той час перед своєю келійною іконою Пресвятої Богородиці. Яка потім була названа Ігорівською. Пізніше вона була перенесена до Києво–Печерської Лаври і зберігалась в Іоанно-Богословському приділі Великої Успенської церкви. Найбільш намагався захистити нещасного схимника брат великого князя Ізяслава – Володимир. Але з святого князя вже був зірваний чернечий одяг і його виволікли з храму на вулицю. Князь Володимир таки відбив його від натовпу і заховав у будинку своєї матері. Озвірілі люди виламали ворота і вдерлися до будинку і безжалісно вбили страстотерпця Ігоря. Його роздягнене тіло поволокли вулицями до торгової площі на Подолі й там нарешті залишили. Князь Володимир звелів ігумену Свято–Феодорівського монастиря Ананії поховати Ігоря. Ігумен з великим риданням одягнув страдника і тіло його було занесене в церкву. Вночі в церкві засвітилися самі лампади й свічки. Звершуючи похорон, ігумен Ананія вигукнув такі слова: « Горе тим, що живуть сьогодні, горе віку суєтному і серцям жорстоким!» Слова ці супроводжувалися грізними знаменнями – громом і блискавками. Народ зрозумів свою помилку і почав плакати гірко. Всі усвдомили, що було вбито невинну людину через ненависть до його роду. А тому досить швидко почалося шанування святого князя страстотерпця Ігоря. І в наш час цей святий відноситься до числа найбільш шанованих святих Української Православної Церкви. Його ім’я щоразу згадується в молитві « Спаси Боже людей Твоїх» поряд з іменами святих страстотерпців Бориса і Гліба, а також інших відомих угодників Божих.

Святі мученики Трофим, Саватій і Доримедонтпостраждали за Христа під час царювання римського імператора Проба( 276–282 рр.). Одного разу в місті Антиохії звершувалось язичницьке свято: приносились жертви, лилось вино, творилось беззаконня Християни Трофим і Саватій прийшовши до міста зі смутком дивилися на шумне і непристойне торжество. Святі молили Господа наставити заблудлих на шлях спасіння. Їх схопили і привели до правителя. На допиті святі твердо сповідували свою віру. На примушення відректися від Христа мученики відповідали рішучою відмовою. Під час страшних катуваннь святий Саватій відійшов до Господа, а святого Трофима відправили на ще жорстокіші муки в місто Синад до правителя Дионисія, відомого безжалісного ката. Взутий у залізні чоботи з гострими цвяхами, святий Трофим 3 дні йшов пішки. Всі засоби катуваннь використовував майстерний мучитель щоб зломати мужність християнина – святий Трофим повторював лише слова Писання: « Багато скорбот у праведного, але від усіх їх визволить його Господь»( Пс. 33,20). Страдника було кинуто в темницю, де його став відвідувати таємний християнин – сенатор Доримедонт. Він доглядав за свтим Трофимом, омиваючи і перев’язуючи йому рани. Коли про це стало відомо мучителям, святого Доримедонта стали заставляти відректись від Христа, а потім разом зі святим Трофимом кинули на поталу звірям. Мучкники залишились неушкодженими, тоді їх усікли мечем.

Святий благовірний князь Феодор, Смоленський і Ярославський, на призвисько Чорний, народився в тяжки часи для Русі, коли татаро-монгольські полчища поборювали нашу землю. Приблизно в 1237–1239 рр. він був хрещений на честь святого великомученика Феодора Стратілата, якого осбливо шанували руські князі-воїни. В 1240 р. помер батько, князя Феодора, князь Ростислав, правнук благовірного князя Ростислава, Смоленського і Київського. Після смерті батька князю –отроку було виділено його братами для правління маленьке місто Можайськ. Тут пройшло дитинство святого, тут вчився він Священному Писанню, церковній службі і військовій майстерності.
В 1260р. благовірний князь Феодор одружився на Марії Василівні, дочці святого князя Василія Ярославського, і став князем Ярославським. В них народився син Михаїл, але в скорому часі Феодор овдовів. Багато часу він проводив у військових походах, а сина виховувала теща, княгиня Ксенія.
Слід зазначити, що з часів святого Олександра Невського (+ 1263 р.) хани Золотої Орди, бачачи незламну духовну і військову силу православної Русі, були змушені змінити своє ставлення до неї, стали залучати руських князів до союзу, звертаючись до них за військовою допомогою. Це сприяло християнизації великої кількості земель. І вже в 1261 році стараннями святого благовірного князя Олександра Невського в Сараї, столиці Золотої орди була заснована єпархія Православної Церкви. Вирізняючись особливою хоробрістю святий князь Феодор заслужив повагу хана Менгу-Темира, який з пошаною ставився до Православної Церкви. До святого князя з прихильністю ставилась також і дружина хана. Саме за її сприянням хан одружив свою дочку з святим князем Феодором. Цей шлюб благоприємно вплинув на становище Православної Церкви на наших землях, тому що Святий використовував свій статус для розповсюдження віри Христової. Від шлюбу благовірного князя Феодора і ханської дочки народились два сини Давид і Константин. Святий Феодор був великим будівничим церков за що отримав ще при житті повагу від людей. Також і його сини Давид і Константин стали гідними наслідниками благочестивого життя благовірного князя Феодора.
5 березня 1463 рок були знайдені мощі святого Феодора і чад його Давида і Константина. Шанування свтих князів розпочалось дуже рано про що свідчить перша редакція житія святих князів ярославських написана незадовго після їх упокоєння.

 

 

Життя святих