18 грудня - преподобного Сави Освященного

18 грудня - преподобного Сави Освященного

Цього дня Церква Свята (східного обряду) віддає честь пам'яті святого Сави Освященного.

Коли Теодосій молодший тримав скіпетр Грецького царства і царював уже двадцять сьомий рік, народився цей преподобний отець наш Сава у краю Кападокійському Кесарійської митрополії, у селі, що називалося Муталаска, яке спершу було незнане, але після Сави, що в ньому народився, стало славнішим від Арматема, який виростив божественного пророка Самуїла. Батьками Сави блаженного були Іван і Софія, благородні та благочестиві. І коли було хлопченяті п'ять літ, відійшли батьки до Олександрії на службу царську. Іван був сановитим воїном. Божою ж волею залишений був Сава в маєтку батьківському в Єрмія, материного брата, але тому що Єрмій мав жінку недобру і сварливу, хлопець, втомившися, пішов до батькового брата Григорія, який жив в иншому селі, що називалося Сканда, і через те почалася ворожнеча між стриями його. Поки батьки його затримувалися довго в Олександрії, сварилися Єрмій із Григорієм: кожен з них хотів не стільки хлопця в себе мати, скільки дістати частину маєтку його батька. Блаженний же отрок в юному віці старий розум мав: бачачи стриїв своїх галас і сварки, відмовився від усіх маєтків і пішов у монастир Флавіянів, що був за двадцять стадій від Муталійського села. Прийнявши на себе ангельський образ і там живучи, восьмилітній цей навчився скоро Псалтиря та инших Святих Писаній і зростав у добрих ділах, дотримуючись чернечого уставу. Уневдовзі ж, помирившися поміж собою, стриї Сави Блаженного прийшли в монастир до нього й почали спокушати його, радячи, щоб вийшов зі святого того пристанища і, взявши жінку собі, жив у батьківському маєтку. Він же в домі Божому волів перебувати більше, ніж жити поміж грішними, і монастирське життя любив більше, ніж світське: не слухав стриїв своїх і підступні їхні поради відкидав, говорячи: "Я, ніби від змія, втікаю від тих, що з Божого шляху кажуть мені відступити, боюся, щоб колись бесіда їхня погана не знищила звичаю благого, наведу на себе клятву, нею ж Пророк тих, хто схиляється до розпусти, проклинає: "Прокляті, — каже, — ті, що ухиляються від заповідей Твоїх". Такими словами відіслав від себе стриїв своїх безсилих, сам же віддався багатьом подвигам, трудами і постом усмиряв своє тіло й підкорював його духові.

Коли був переможений той змій, що маєтком і одруженням хотів його вивести з обителі, як із райського поселення, инший спокусник почав спокушати святого — біс обжерства. Так, одного разу, працюючи в монастирському саду, блаженний побачив яблуко дуже гарне, що висіло на дереві. Переможений був думкою, зірвав яблуко те, хотівши його з'їсти перед встановленою годиною і звичним благословенням. Згадав же, що таким плодом у Раю змій першого чоловіка до гріха привів, стримався від куштування і засудив сам себе, кажучи: "Гарний був і добрий той плід, що знищив Адама", — і, кинувши яблуко на землю, розтоптав його ногами і розтоптав разом з ним і помисли свої, навіть більше — знищив голову бісові обжерства і постановив собі не їсти яблук до смерти. З того часу і всяке бажання повстрим-ністю перемагав, мало ївши, мало спавши, весь час перебуваючи в трудах, — руки його чи до молитви, чи до діла тягнулися. І скоро, ще будучи юним, дорівнявся він добродійністю до старих братів всіх, що в тому монастирі були. Трапилося ж там, що один брат, який мав пекарську службу, змок від дощу, а була пора холодна і сонце не світило. Не маючи де висушити одягу свого, поклав його в піч хлібну зверху на дрова і забув. Незабаром зійшлися брати пекти хліб і запалили дрова в печі, не знаючи, що пекар поклав у ній сушити свій одяг.

І вже коли дрова розгорілися, пекар згадав про одяг свій і журився тим вельми. Був же там і блаженний Сава, що бачив журбу братню, знехтував собою і, знаменувавши себе хресним знаменням, зайшов у пічний вогонь. О чудо! Так, як отроки колись у печі вавилонській завдяки вірі не опалилися, так отрок Сава, завдяки любові до брата, неушкоджений вийшов з печі, цілий, у руці своїй ніс братів одяг, так і свій на собі неопа-лений мав. Бачивши це чудо, брати настрашилися і говорили між собою: "Яким буде хлопець цей у майбутньому, якщо в юності своїй сподобився такої від Бога Благодаті?"

У тому монастирі перебував блаженний десять років, ішовши від сили в силу, від слави у славу. Тоді захотів піти до Єрусалиму поклонитися святим місцям і відвідати в навколишній пустелі отців, що там жили, і користати з їхньої бесіди, і для себе там же знайти пустельне перебування. Отож, підійшовши до архимандрита, просив, щоб у Святий Град з молитвою і благословенням відпустив. Той же не хотів пустити його, кажучи: "Не є добре юному тобі подорожувати, але корисно бути на одному місці". Бог же, що все на користь влаштовує, звелів архимандритові у видінні, щоб не стримував Сави: "Відпусти, — каже, — Саву, хай послужить Мені в пустелі". Тоді прикликав архимандрит блаженного, поблагословив його і відпустив з молитвою в дорогу. Він же, Правицею Всевишнього наставлений, прийшов до Єрусалиму у вісімнадцятий рік віку свого, на кінець Маркіянового царювання і Ювеналієвого патріяршест-ва у Святому Граді. Увійшов же до монастиря святого Песаріона в холодну пору, прийняв його Елпідій-архимандрит і старцю одному, Кападонові, передав. У нього ж зимуючи, думав про безмовніше пустельне життя, якого здавна бажанням прагнув. Чувши ж про Євтимія Великого, що сіяв добродійства та чуда в пустелі, що міститься зі східного боку Єрусалиму, захотів бачити його. Спитавши-бо в начальствуючих благословення, рушив у дорогу. І, дійшовши до лаври Великого Євти-мія, перебував там декілька днів, чекаючи часу, коли йому буде можна побачити бажаного, адже преподобний приходив у собор не завжди, а раз або два на тиждень, у певні дні. Коли ж настала субота, побачив Сава Євтимія преподобного, що йшов до церкви, і припав до нього, просячись вельми, щоб прийняв його до своєї лаври. Чудодивний же Євтимій, бачивши, що юний він, відіслав його в долішній монастир у послушництво до блаженного Теоктиста, наказуючи йому, щоб піклувався про юного того монаха. І пророкував про нього, що в близькому часі благодаттю Христовою просіяє в чернечому житті більше від багатьох инших, і славним наставником має бути всім палестинським відлюдникам, і має збудувати лавру, більшу від усіх лавр у тому краї. Коли Теоктист прийняв Саву в долішній монастир, всього себе він віддав Богові і проходив усі монастирські служби з безвідмовним послухом і смиренною покорою, і наполегливою працею, що дивувався отець такій його працелюбності та добрим звичаям. Хотів же диявол йому перепону створити, вигадав річ таку. Був один в монастирі тому брат, родом із Олександрії, на ім'я Іван. Коли він почув про переставлення батьків своїх, ворог вклав йому в голову думку грішну, щоб впорядкувати маєтки, залишені по батьках, і надокучав ігуменові Теоктисту частими просьбами, щоб відпустив його до Олександрії. Просив же, щоб і Сава був відпущений з ним на допомогу, бо тілом міцний і може в дорозі добре послужити. Теоктист же, вмовлений наполегливими Івановими просьбами, відпустив його на батьківщину, пустив же і Саву з ним на прохання його, і вирушили. Коли ж прийшли до Олександрії і впорядковували залишений по померлих маєток, впізнали блаженного Саву батьки його, Іван та Софія, які опинилися там у той час. Батько його, маючи певний військовий чин, за велінням царським часто бував в Олександрії. Це був другий для блаженного Сави початок подвигу і ще більша боротьба, ніж перша, коли виманювали стриї його з монастиря у світ, з чернецтва до одруження, бо багато більше батьки то слізними благаннями, то любими й ласкавими словами умовляли, щоб відклав чорний одяг, у білий зодягнувся і, їхнє життя наслідуючи, замість батька свого став на військову службу. Блаженний же зрозумів, що те побачення і впізнання з батьками ворожим влаштоване підступом, і спротивився твердо природі своїй — від властивої до батьків любови відвернувся і, знехтувавши проханнями наполегливими і великими слізьми, був, як діамант, твердий і у своїй добрій волі непоступливий, і відповів батькам: "Боюся, — каже, — мовленого: "Бо хто любить отця чи матір більше мене, не є мене достойний, і якщо ж не прийме хреста свого і за мною услід не піде, не є мене достойний"; то як маю вибрати вас понад Бога? І суєтне ваше життя більше хреста? І військо ваше мирське понад воїнство духовне? Якщо навіть земні царі воїнів, які з полків їхніх втекли, віддають на муки, то наскільки більше Цар небесний не пощадить тих, хто, в багато чесніше воїнство його вписавшись, покидає вибраний полк". Врешті, Сава блаженний додав і таке батькам: "Якщо ви далі будете мучити мене, щоб від прекрасного воїнствування Христового відвернувся, то не буду вас називати батьками своїми". Бачили ж Іван і Софія, що не схиляється серце їхнього сина до їхнього бажання, перестали вмовляти його і з великими риданнями, хоч і не хотіли, відпустили його. Відпускаючи ж, просили, щоб узяв собі на дорогу сорок золотих, він же не хотів прийняти нічого. Проте, щоб не до решти образити батьків, три лише золоті взяв і ті, повернувшись, поклав у руку Теоктис-тові, ігумену своєму.

Коли закінчився десятий рік його перебування в тому монастирі, переставився преподобний Теоктист. А після нього преподобний Євтимій поставив доброчинного Марина. Але коли і той за два роки помер, був наставлений Аогин, муж благий, а блаженному Саві в той час закінчився тридцятий рік від його народження.

Приступивши ж до ігумена Логина, просив у нього дозволу заради безмовнішого життя зачинитися в печері, що була при монастирі з боку південного. Логин же повідомив листовно про те його бажання великого Євтимія. Той же, мавши вуха, сповнені розповідями про непорочне його життя і про инші його богоугодні діла, відписав Логинові: "Не борони Саві, хай трудиться, як хоче". Спершу-бо постановлено було блаженному п'ять днів на тиждень перебувати в печері, тоді, на прохання його, і п'ятилітнє в ній перебування не було заборонене. Життя ж його в печері таке було: п'ять днів постив, нічого не куштуючи ані з печери не виходячи. Ділом його було там плести кошики, їх же щодня по десять сплітав, а в устах і в помислах безнастанно до Бога молився. Коли ж наставала субота, рано виходив з печери до монастиря, несучи зі собою п'ятдесят кошиків. І учасником соборної молитви в суботу та неділю був, і, їжею тіло зміцнивши, знову в печеру вечора недільного входив, вносячи прути фінікові, скільки потрібно на виплетення п'ятдесятьох кошиків. Коли провів у такому труді й пості в печері тій п'ять років, взяв його великий Євтимій зі собою на труди пустельні як досконалого інока, що був у молодих своїх літах як отець, що в добродійствах зістарився. Через те Євтимій називав його молодим старцем, молодий-бо він тілом, за сивину мав духовну мудрість, за величину старости — життя непорочне. Вийшов з ним Євтимій великий з лаври у 14-ий день місяця січня, вівши зі собою і Дометіяна блаженного, і пішов у Рувин-ську пустелю, маючи там перебувати протягом святої Чотиридесятниці, аж до Вербної неділі. Захотів же раз старець пройти в иншу пустелю, що була вище від Мертвого моря на полуднє, і прийшов з обома учнями своїми, Дометіяном і Савою, у місця безводні. Спека ж велика панувала, втомився Сава блаженний і, занемігши від спраги, упав, не можучи йти далі. Зжалився над ним Євтимій, клякнув до молитви, відступивши від нього на відстань киненого каменя, і молився, кажучи: "Господи, Боже, дай воду в безводній цій землі, хай вгамується спрага знемагаючого брата". Вставши з молитви, тричі копнув в землі знайденим там древком, і зразу потекла вода жива. її ж пивши, Сава зміцнів і звідти прийняв божественну силу терпіти спрагу в пустелі. Тоді, коли надійшла Квітна неділя, повернулися до лаври.

Мало часу минуло, коли преподобний і богоносний отець наш Євтимій переставився до Господа, патріяр-хом був тоді в Єрусалимі Анастасій. По переставленні Євтимія і після смерти декотрих инших лаври тої старих отців відійшов Сава в пустелю східну, що була обіч Йордану, її ж у той час преподобний Герасим, як ясна зоря, життям своїм просвічував. Був же тоді блаженному Саві тридцять п'ятий від народження рік, коли поселився в пустелі сам. І оголосив війну йому диявол: одного разу, коли святий відпочивав по трудах на землі опівночі, перетворився диявол на багатьох змій та скорпіонів і пішов на нього, хотівши налякати. Той же зразу встав на молитву, і був на устах його псалом Давида: "На аспида і василиска наступиш". Коли це йому сказав, зразу щез біс зі страховиськами своїми. По декількох днях знову перетворився диявол у лева страшного й кинувся на святого, ніби хотів його пожерти, і, наблизившись, вернувся, і знову кинувся, і знову вернувся. Преподобний же, бачачи звірові кидання і повертання, каже: "Якщо ти взяв від Бога на мене владу з'їсти мене, то чому вертаєшся? Якщо ж ні, то нащо намарне старатися? Я-бо здолаю тебе, лева, озброєний силою Христа мого". І зразу біс, що в образі звіра явився, втік зі всти-дом. З того часу підкорив йому Бог усіх звірів, і зміїв, і ходив поміж них, як посеред овець покірних. Ходячи ж пустелею, зустрів чотирьох сарацинів, дуже голодних і виснажених, їх попросив сісти, висипав перед ними з одежі своєї коріння, що сам їв, яке називається мелаґрія, і серцевинки тростин. Вони ж, з'ївши, зміцніли і, позначивши місце перебування його, відійшли. По декількох же днях прийшли до нього, несучи хліби, і сири, і дактилі, воздаючи дяку за його благочинство, бо в день голоду наситив їх. Він же, зворушившися, каже до душі своєї зі сльозами: "О горе душі моїй, ці люди за мале наше доброчинство, що ми їм зробили, такі вдячні, ми ж що робимо, приймаючи повсякчас невимовні Дари Божі, і буваємо невдячні, у ліні і недбальстві живемо, не зберігаючи святого Його веління".

Після цього прийшов до нього один чорноризець на ім'я Антій, шанувальник добродійности, що спершу із преподобним Теодосієм довгий прожив час. Він любов'ю прив'язався до блаженного Сави, почав з ним жити. Якось же напали на них агаряни і послали одного поперед себе, щоб убив їх. Коли ж преподобний отець помолився Богові, зразу розкрилася земля і поглинула агарянина; инші ж агаряни, бачивши те чудо, вельми злякалися і повтікали. Тоді блаженний Сава через Антія, співмешканця свого, познайомився з преподобним отцем Теодосієм, і полюбили один одного великою любов'ю. Коли закінчився четвертий рік перебування Сави Святого в пустелі і проходив він через инші пустельні місця, вийшов на один високий горб, де блаженна цариця Євдокія, дружина царя Теодосія молодшого, корисною наукою насолоджувалася від великого Євтимія. Там Сава, у звичних молитвах провадячи ніч, мав видіння, і побачив ангела Божого пресвітлого, що показував йому долину, де колись тік із Силуама на південь потік; а при долині печера була на схід. І звелів йому ангел в ту вселитися печеру, обіцяючи, що Той, Хто дає їжу звірам і вороненятам, які Його прикликають, Той має і його в печері тій прогодувати. Коли ж закінчилося видіння і настав день, зійшов Сава з горба того і, Богом наставлений, знайшов печеру, яку у видінні показав йому ангел, і вселився в неї, маючи від народження свого сорок років. У той рік патріярх Єрусалимський Анастасій переставився, залишивши по собі на престолі Мартирія. Зенон же цар, убивши ката Василіска, знову прийняв своє царство.

Печера, в яку Сава Преподобний вселився, мала вхід дуже незручний, через те звісив мотузку з печери, нею ж спускався по воду до джерела, яке називалося Єптастом і було від печери за п'ятнадцять стадій. Живучи в тій печері, преподобний спершу їв зілля, що росло навколо печери. Бог же, що велів йому там оселитися, послав йому і їжу з варварськими людьми, як колись воронами Іллі пророкові в Керіті. За якийсь час чотири сарацини недалеко проходили, знайшли печеру Сави Преподобного і хотіли залізти до неї, але не могли через незручний вхід. Блаженний же, бачачи їх згори, мотузку звісив до них, щоб за її допомогою до нього зайшли. Вони ж, у печеру зайшовши, не знайшли в нього нічого і здивувалися життю його і доброму звичаю. І, змилосердившись, вирішили добувати йому їжу, приходили до нього часто, приносили хліби, і сири, і фініки та иншу їжу. І перебував преподобний п'ять років у печері сам-один, з одним лише Богом розмовляючи, безупинними ж молитвами невидимих ворогів перемагаючи. Тоді благоволив Бог довірити йому душі багатьох і зробити його наставником і пастирем словесних овець: по п'яти роках його безмовного у печері перебування почало приходити до нього з місць багато різних людей, які хотіли жити при ньому. Він же, приймаючи всіх з любов'ю, надавав кожному зручне місце для перебування. І, зробивши собі келії, жили богоугодно, взираючи на образ добродійного житія — Саву Преподобного. Зібралося ж до нього в скорім часі до сімдесяти братів, серед них найдосконалішими були: Іван, що згодом був нової лаври ігуменом, Яків, що лавру, названу Пирґіон, на Йордані створив, Фірмін і Северіян, з них же один створив лавру в Малисху, а другий — монастир влаштував у Вариху, і Юліян, будівничий лаври, що на Йордані, яка Єлкерава називається. І багато инших святих мужів, їх же імена написані в книгах житій, — їм усім ігуменом був Сава Преподобний.

Коли братів збільшилося і коли створювалася лавра на горбі з північного боку потоку, збудував Преподобний церкву малу в долині, посеред сухого поточища. І коли приходив до нього хтось із освячених, того просив відправити Святу Літургію. Сам хіротонії прийняти не хотів задля смирення ані не возводив нікого з братів до чину священства. Бракувало води, бо джерело було далеко від того місця; однієї ночі молився святий, кажучи: "Господи, Боже наш, якщо Твоя Воля, щоб заселилося місце це на славу Пресвятого Імени Твого, зглянься над нами, рабами Твоїми, і подай нам воду на погамування спраги нашої". Коли так молився, почув якийсь голос із поточища, а коли поглянув, — тоді місяць вповні ніч просвітлював, — бачив онагра, що ногою об землю бив, прикладаючи губи до того місця, і пив. Зразу-бо преподобний Сава вийшов, сам пішов на те місце, де бачив онагра, і почав копати. І, трохи прокопавши, знайшов воду живу, і зробилося джерело, що текло щедро, потребу всієї лаври задовольняючи і не зменшуючися ніколи. Знову другої ночі, коли ходив навколо поточища й Давидові псалми співав, з'явився стовп вогняний при самій кручі, що була із західного боку потоку. І стояв святий на молитві аж до зорі ранкової. Коли благословилося на світ, пішов на місце, де стовпа бачив, і знайшов печеру велику й гарну, на подобу церкви, — Божою, а не людською рукою збудовану, вхід широкий з півдня й освітлення достатнє від проміння сонячного мала. Ту печеру прикрасивши, церкву з неї зробив. І звелів братам у всі суботи й неділі збиратися у ній на співи, і сам переселився недалеко тої нерукотворної церкви, на скелі високій келію влаштував і вхід таємний до церкви зробив, ним же заходив, удень і вночі на молитві перебуваючи. Щодня кількість братів збільшувалася, так що було їх до ста п'ятдесяти, і з обох боків поточища келії з'являлися; примножувалася і слава про Саву Преподобного. І приносили йому, бувало, золото від боголюбивих, щоб він витрачав на розбудову лаври. А найбільше Святіший Патріярх Єрусалимський Мартиніи до нього велику мав любов, і шанував його вельми, і те, що потребував, посилав.

Коли ж блаженний Мартиній відійшов до Господа, у восьмий рік патріяршества свого, а по ньому Салюстій престол прийняв, у сорок восьмий рік життя Сави Преподобного, збунтувалися деякі з лаври, розбещені звичаєм і тілесним розумом, як написано: "Духа не маючи"; віддавна раду неправедну на святого скликали, всіляко його засмучували. Бо часто поміж пшеницею родиться кукіль, і терен виростає у винограді, і в лику апостольському один зрадник знайшовся, і у Єлисея учень був Гіозій. Ті-бо розбещені брати, краще сказати псевдобрати, погане на святого замисливши, пішли у Святий Град до патріярха і просили його, щоб дав їм ігумена. Коли їх спитали, звідкіля вони, відповіли: "У потоці одному живемо пустельному". Це кажучи, утаїти хотіли ім'я блаженного Сави, бачили-бо, яке славне ім'я його і згадка про нього всім приємна. Багато їх патріярх питав і впрошував, щоб сказали, звідки є; сказали, не хотівши, що є з потоку, що називається іменем одного чорноризця Сави. Спитав патріярх: "Де ж є Сава?" Вони ж, на питання не відповідаючи, почали наговорювати на блаженного, розповідаючи, що він чоловік простий і недосвідчений і не може стількома братами керувати і такої Лаври будувати через грубість свою і недбальство. Додали до наклепу й те, що ані сам не хоче хіротонію прийняти, ані жодного з братів не пускає. Коли так вони перед патріярхом на праведного наговорювали, трапилося там тоді бути одному чесному і пам'яті достойному мужеві на ім'я Кирик, пресвітерові преславної церкви Воскресіння Христового і хранителеві животворящого Дерева хресного. Той, чуючи наговорювання їхнє, спитав: "Чи ви прийняли Саву на місце те, чи Сава вас прийняв?" Вони ж відповіли: "Сава прийняв нас". Відповів їм Кирик: "Якщо Сава в місці тому пустельному зібрати вас зміг, то й пастирем вашим має силу бути, Бог йому допомагає". Вони ж, на це відповісти не мігши, замовкли. А патріярх, відклавши допитування до ранку, одразу ж по святого Саву послав: ніби в якісь иншій справі, шануючи його, до себе кличе. Коли ж прийшов блаженний, патріярх нічого йому про наклепників не кажучи, ані наклепникам нічого не говорячи, ані не викриваючи їх, зразу преподобного Саву хіротонізував у пресвітери, хоч той і не хотів, освятив його, говорячи до тих, хто наговорював на нього: "Ось маєте отця вашого й ігумена лаври вашої, його ж Бог зверху вибрав, а не людина." Це сказавши, взяв святого Саву та инших і пішов до лаври, і освятив Богом створену Церкву, і всю лавру благословив, і братію підкоритися ігуменові своєму Саві блаженному настановивши, повернувся.

Коли ж мав блаженний Сава п'ятдесят третій рік від народження свого, настав Анастасій — цар по смерті Зеновія. Того ж року прийшов до лаври один божественний муж, дарами духовними прикрашений, родом з Вірменії, на ім'я Єремія, маючи двох учнів, їм же імена Петро і Павло. І втішився ними вельми Сава Преподобний, і дав їм печеру одну, в ній же сам спершу жив, коли був сам у потоці. І звелів їм у малій церкві співати по-вірменськи в суботу та неділю. І так помалу вірмен збільшилося у лаврі. У той же час прийшов до лаври і преподобний отець наш Іван, названий Мовчальником, що був єпископом Колонійського граду, заради Бога залишив свою єпископію і, утаївши сан свій, як простий чорноризець у лаврі трудився.

Наслідував преподобний Сава святого Євтимія Великого, що кожного року звичайно відходив у пустелю в 14-ий день місяця січня і проводив там всю чотиридесятницю. Тому-бо й преподобний Сава того ж місяця січня, хоч не в той самий день, бо чекав двадцятого числа, щоб згадати у лаврі пам'ять святого великого Євтимія, по вшануванні — у пустелю теж відходив. І, від співперебування людського далеко відлучившись, до одного ж богомислієм і молитвами наближався Бога, перебуваючи аж до Квітоносної суботи. Одного ж року, за звичаєм своїм із лаври в пустелю відійшовши і навколо Мертвого моря ходячи, бачив острівець малий і пустельний і, за хотівши на ньому в дні посту перебувати, пішов до нього. Через заздрість же бісівську перепони мав: впав у якусь яму, що трапилася там, з неї, як із печі, якась темна пара вогнем виходила, і опалилося йому лице з бородою, инші частини тіла собі пошкодив, і боліло йому дуже. Коли ж до лаври повернувся, лише за голосом брати його впізнавали, настільки лице його було опалене. І хворів, аж поки якась божественна сила, зверху відвідавши Саву, зцілила його, силу на нечистих духів подала. Борода ж не відросла такою, як була спершу, але мала була і рідка — він же дяку Богові воздавав за зменшення бороди, що не буде марнославитися, нею красуючися.

Знову наступного року, за звичаєм, відійшов у пустелю з учнем Агапітом, і коли минуло декілька днів з приходу їхнього, Агапіт ліг на піску від труду й голоду і заснув. Блаженний же Сава далеко від нього стояв і молився, коли лев один великий, прийшовши, став над сплячим Агапітом й обнюхав його з ніг до голови. Блаженний же Сава, бачивши лева над учнем, злякався, щоб не з'їв сплячого, і зразу належну до Бога за учня молитву сотворив, щоб вбережений був від звіра. Бог же, послухавши раба Свого, загородив пащу лева, і не пошкодив він Агапітові, але, ніби бичем ударений, утік до пустелі. Відбігаючи ж, вдарив хвостом в лице сплячого. Той же, збудившись і бачивши лева, затремтів і до отця поспішив. Він же наказав йому не віддаватися великому сну, щоб ніколи не зміг його з'їсти звір, а тим більше ж невидимий.

Одного року Блаженний, також за звичаєм з тим же учнем ходячи по пустелі при Йордані з півночі, знайшов в одній горі печеру, і в ній — відлюдника-ясновідця. Коли помолилися обоє й почалася бесіда, каже відлюдник: "Як ти зумів, о дивний Саво, прийти до нас, чи хто тобі показав місце те? Це-бо благодаттю Божою перебуваю тут тридцять вісім літ і жодної не бачив людини, ти ж як прийшов сюди?" Блаженний же Сава відповідав: "Бог, Який явив тобі ім'я моє, Той і мені місце це показав". І після душекорисної бесіди, поцілувавшися, відійшов Сава з учнем в пустелю. Наближався час, коли мали повернутися до лаври, каже Сава до учня: "Ходімо, брате, поцілуймо раба Божого в печері". І, прийшовши, побачили його, що схилив коліна до сходу. І, думавши, що старець молиться, чекали довгий час. Коли ж день хилився до заходу, побачив Сава, що не встає старець з молитви, і каже: "Передай нас Христові, отче" . Але не було відповіді. Підійшов же Сава, доторкнувся до нього і побачив, що помер той. Звернувшись до учня, каже: "Ходімо, дитино, поховаємо тіло Святого, для цього Бог послав нас сюди". І відспівали його згідно зі звичаєм, поховали в тій же печері і, каменем вхід загородивши, у лавру відійшли.

У той рік, коли Богом збудовану церкву освятили, батько блаженного Іван в Олександрії помер, маючи велику владу як ісаврійський старійшина. Блаженна ж мати Софія, зістарившися вже дуже, розпродала всі свої маєтки, прийшла в Єрусалим до сина свого Сави, принісши багато золота. Він же її прийняв і постригтися в чернечий образ просив. Вона ж, у ньому трохи поживши, до Господа переставилася. Золото витратив Сава на потребу монастирську і на створення притулку для подорожніх: один при Єрихоні, а другий у лаврі побудував, щоб і для подорожніх, і для ченців був спочинок. Коли будували притулок у лаврі, послав отець одного брата з ослами монастирськими до Єрихону, щоб звідти привіз дерево для будівництва. Коли той повертався, була страшна спека, і зневоднився дуже в дорозі, бо не знайшлося води, земля та була безлюдна і безводна, впав, знемігши, від спраги. Згадавши ж про святого старця, каже: "Боже отця мого Сави, не покидай мене". І тут же хмарка з'явилася над ним і, росу впустивши, охолодила його та ослів, що несли дерево, і йшла над ним хмарка та аж до лаври, отіняючи та охолоджуючи його від спеки; це ж сталося молитвами святого отця його Сави, що пом'янув його у скруті своїй.

Одного разу в час посту преподобний Сава захотів вийти на гору Кастелійську, що стояла від лаври за дванадцять стадій з північного боку. Була та гора для людини непрохідна і страшна через тяжкий і незручний підйом на неї і через страховиська, що там були. Багато бісів на тій горі оселилося і різними привидами тих, що там проходили, лякали. Преподобний, взявши Всевишнього собі в помічники, вийшов на гору ту і єлеєм, взятим із лампади Хреста Святого, з усіх боків покропив її і, як стіною нездоланною, хресним знаменням себе огородивши, жив там увесь великопісний час. Але спершу велику у всі дні боротьбу з бісами мав: нападали на нього то в образі звірів, то перетворившись на гадів, часом на птахів, шум, і зойк, і крик страшний роблячи. І вже преподобний, як людина, був злякався і надумав зійти з гори, але Той, що колись Антонія Великого в подібній з бісами боротьбі укріпив, Той, і цьому святому явившись, дерзати у силі Христовій звелів. І жив блаженний без боязні, молитвою і знаменням хресним усі бісівські страховиська далеко від себе проганяючи. При кінці ж Великого посту, коли стояв святий на молитві уночі, останню і більшу від перших боротьбу біси на нього воздвигли. Сила-силенна їх у звичних для себе звірячих, і гадських, і пташиних подобах явилися і на Святого напали, страшно кричали і, здавалося, трясли цілою горою. До святого ж, що нітрошки не злякався, але ненастанно молився до Бога, верещали біси, кажучи: "О скруто, що від тебе терпимо, Саво! Не досить тобі потоку, заселеного тобою? Не досить тобі печери і скелі та иншої пустелі, яку, проходячи, освоїв, але і тут в наше житло прийшов, хотівши нас прогнати звідси. Тепер уже відходимо, не можучи противитися тобі, бо маєш помічником Бога". І зразу з великим риданням, і зойком, і з незчисленним гамором, і з шумом сильним в подобі воронів з гори ночі тої відлетіли. Були ж пастухи недалеко гори тої, ночуючи зі стадами своїми, вони бачили бісів, що з гори відлітали, і чули зойк їхній і, прийшовши, Саві преподобному розповіли. Той же за вигнання бісів Богові подякував і пішов до лаври святкувати Воскресіння Христового свято, що надходило, разом із братією. По святі ж, взявши одного з отців, прийшов знову в Кастилію і почав очищувати місце та келії створювати. Трудячись, знайшов під горбом печеру велику, чудовим каменем гарно викладену, що була доволі простора і стелю мала високу. Ту печеру очистивши і прикрасивши, церкву зробив, і освятив, і влаштував там преподобний кеновію. Коли ж створювали ту кеновію, забракло їжі, тоді явився ангел Господній у видінні Маркіянові, архимандриту у Вифлеємі, говорячи: "Це ти, Маркіяне, сидиш у спокої, маючи все, що потребуєш, а раб Божий Сава трудиться в Кастилії з братією заради Божої любови. Голодні вони і не мають необхідної їжі, і нема кому подати потрібне. Ти-бо пішли їм борошна, не відкладаючи, щоб не виснажилися від голоду". І зразу Маркіян послав у Кастилію до Преподобного Сави багато потрібного, навантаживши ослів різними наїдками. Той же прислане прийняв, вдячність віддав Богові, що попіклувався про рабів Своїх.

Створивши ж кеновію, зібрав у ній братів досить і вручив Павлові, що пустельником був багато часу з Теодором, учнем його. Але Павло в скорому часі із життя переставився, Теодор же прийняв усе господарство і привів у монастир брата свого Сергія й иншого брата — Павла, стрия свого, який пізніше в тій Кастилії начальствував, потім обоє були єпископами в Аїлі та Аматинті. Отець же Сава дуже дбав про те, щоб Кастелійську кеновію наповнити доброчинними мужами, подвижними та досвідченими ченцями. Світським же людям, що хотіли прийняти постриг, як і безбородим юнакам, не давав у тій Кастеліиськіи кеновії ані в лаврі жити, а иншу їм — малу кеновію — з північного боку збудував і наставників досвідчених поставив для навчання новоначальних (послушників) монастирського життя і правил, щоб уміли вони спершу Псалтиря і весь молитовного співу чин і знали всі чернечі устави. Мали заохочуватись же до подвигів і трудів, і берегти розум свій від світських суєтних спогадів, і противитися злим помислам, відсікати свою волю, і бути послушливими, лагід ними, смиренними, мовчазними, бадьорими й обачними, ворожих підступів стерегтися. У таких починаннях чернечих якщо хтось добре справувався, того преподобний у велику кеновію вводив або у лавру. Инших же із новоначальних, ще молодших, відсилав до преподобного отця Теодосія, який відійшов уже від церкви катизматної і побудував монастир, що за тридцять п'ять стадій від лаври у західний бік. Були-бо обоє, Сава і Теодосій, єдині духом та розумом, у всьому згоду між собою мали, через що в Єрусалимі новою апостольською парою — Петром і Павлом — їх називали. Довірено ж їм бути начальством над усім чернечим собором. По переставленню блаженного Маркіяна — архимандрита, коли і святіший патріярх Салюстій помер і зібралися до нього всі із лавр, і з монастирів, з гір же і пустель ченці, — тоді, за одностайним всіх волевиявленням, цих двох отців — Саву і Теодосія — вибрано і поставлено архимандритами усім лаврам і кеновіям, що були навколо Святого Града. З того часу преподобний Теодосій над кеновійними монастирями, преподобний же Сава над отцями-відлюдниками начальствували.

Після відходу до Господа патріярха Салюстія, коли на його місце Ілія на престол возведений був, у той час блаженний Сава землю одну, прилеглу до лаври, купував, — на ній же хотів мати келії для чорноризців, що здалеку приходили. Той, що продавав, багато просив золота, а старець у той час не мав більше, лише пів золотого. Проте надію поклав на Бога, до Нього мав же велику любов та віру, говорячи продавцеві: "Візьми, брате, нині це як завдаток до ранку, зранку ж, якщо всієї ціни не віддам, то нехай і завдатку позбудуся". Була ніч, і ранок наближався, стояв святий на молитві, і тут хтось незнаний увійшов і, давши в руку його сто сімдесят золотих, зразу вийшов, не повівши, хто і звідки є. Преподобний же промислу Божому здивувався і Богові дякував, дав ціну продавцеві і другий притулок для подорожніх збудував — на спочинок братам, що здалека прийшли. Також і Кастильській кеновії два будинки для подорожніх купив: один у Святому Граді поблизу стовпа Давидового, а другий у Єрихоні. У той час прийшли в лавру два брати по крові, родом з Ісаврії, називалися Теодул і Геласій, як Бецал'їл та Оголіяв, премудрі будівничі скинії, — їх же Бог до другого Мойсея, Сави Преподобного, послав, вони ж лаври будівництво здійснили. Створив келій багато, лікарню ж і пекарню, і при потоці купіль, і Велику церкву Пречистої Богородиці. Та нерукотворна церква, що Бог стовпом вогненним Преподобному явив, була вузька, і братам, що їх багато вже зібралося, на співи важко було поміститися. Створив поблизу тої другу — більшу і просторішу — церкву в ім'я Пречистої Богоматері, й освятив її Ілія Патріярх. У цю-бо церкву Богородичну на славослав'я Боже збиратися звелів, а в Богом явлену церкву вірмен привів й установів всенічні співи в недільні дні і великі свята. Дехто з братів-вірмен, тоді йдучи за суєтним єретичним голосом Петра, на прізвисько Фулон, до ангельського трисвятого співу додавали слова такі: "Розпнися за нас, помилуй нас". Те богохульство викорінюючи серед братії, Сава Блаженний звелів вірменам трисвяті співи не вірменською, а грецькою мовою співати. Усю-бо Службу співали по-вірменськи, а трисвяте грецькою, щоб тих богохульних Фулонових слів до Трисвятого вірмени не додавали.

Так добре все будувалося Саві Преподобному, аж поки ті наклепники, що про них уже йшлося, бісівською неприязню поучувані, заздрячи доброму його будівництву, ненавистю проти нього не збунтувалися. Зібравши ж до свого злого однодумства до сорока братів, недосвідчених у житті й розбещених звичаєм, нездоровий розум маючи, багато святому пакостей робили. Той-бо, нещадний до бісів і лагідний до людей, уступаючи неправедному їхньому гніву, залишив лавру і відійшов у краї Скитопольські й осів у пустельному місці при ріці Гадарії. Знайшовши печеру лев'ячу, увійшов до неї. І, помолившись, ліг спочити на ложі лев'ячому: настала-бо ніч. Опівночі ж прийшов лев і, знайшовши в ложі своєму старця, що відпочивав, взяв його за одяг зубами й витягнув з печери, щоб поступився йому з його місця. Преподобний же, збудившися, бачив лева страшного, проте не злякався, але, вставши, зразу почав опівнічні творити молитви. Лев же вийшов, чекаючи, поки закінчить Правило. Старець же, закінчивши нічну молитву, сів знову на місці, де лев лежав, і знову лев увійшов, взяв зубами за край одежі і з печери витягнув отця святого. Говорить же до лева отець: "О звіре, печера простора, обох нас вмістити може, і можемо обидва жити разом, бо один нас Творець створив. Якщо ж ти не хочеш поміститися зі мною, то краще ти піди звідси, я-бо чесніший за тебе, бо Рукою Божою створений і подобою Його вшанований." Це чувши, лев, ніби засоромившися старця, відійшов.

Поки ж блаженний жив у тій печері, дізналися про нього скитополяни і гадаряни й почали до нього приходити. Серед них же був один юнак на ім'я Василій, що покинув світ, постригся в преподобного отця Сави і жив з ним. Розбійники ж, зачувши про постриг Василевий і думаючи, що багато золота приніс у печеру до отця Сави, зі знатних-бо й багатих був юнак той, напали на них уночі і, не знайшовши нічого, здивувалися недбалості їхній і відійшли. І тут побачили двох левів страшних і великих, що їм назустріч ішли, і злякалися сильно, подумавши, що Божа кара постигла їх за те, що посміли напасти на рабів Його, і закричали голосом \ великим до звірів: "Закликаємо вас молитвами отця Сави: відійдіть з дороги, щоб ми минули вас". Леви ж, почувши ім'я святого Сави, відбігли, ніби нагнав їх хто батогом. Розбійники ж здивувалися тим чудом, вернулися до Преподобного й розповіли, що трапилося. Покаялися з діл своїх злих і покинули чинити розбій, зі своєї праці їли. Поживши ж там якийсь час і братів зібравши, Преподобний, ігумена їм же настановивши й Богові їх поручивши, сам, як птах, усамітнився, на безмовне инше пустельне місце відійшов, де, досить безмовствувавши, знову у лавру свою повернувся, думаючи, що вже розкольники перестали нарікати і злоститися. Але побачив їх невиправними, що в попередньому озлобленні перебували, ще ж і більше їх примножилося — було їх до шістдесяти. Плакав за ними, як за загиблими. Умовляв же їх батьківськими словами, але етіопів відбілити не міг: лагідними його вмовляннями більше роздразнювалися. Знову-бо преподобний, уступаючи їхньому гніву, залишив лавру, відійшов у краї Нікопольські й оселився під деревом, що ріжкове називається, плід воно солодкий має. Плоди-бо дерева того їв, гіллям же його накривався. Дізнався ж про нього пан землі тої, створив йому келію, і за кілька днів благодаттю Христовою братам, що до Преподобного зібралися, те місце стало кеновією. Поки там жив блаженний Сава, ненависники його, що в лаврі, поговір пустили серед братів, ніби Саву з'їли звірі в пустелі, і, пішовши до блаженного Ілії-патріярха, казали: "Отець наш, ходячи в пустелях Мертвого моря, левами розшматований, просимо-бо твою святість: звели нам дати ігумена". Блаженний же Ілія, знаючи життя Сави від юности його, каже до чорноризців: "Я вам не вірю, знаю-бо, що праведний є Господь і не покине настільки добродійного отця вашого, не допустить, щоб його звірі з'їли. Але йдіть краще пошукайте отця вашого або помовчіть, сидячи в келіях, поки Бог об'явить його". І повернулися злостиві зі встидом. Надійшов же празник оновлення храму Воскресіння Господнього в Єрусалимі, і коли зібралися всі палестинські єпископи та ігумени, прийшов і преподобний Сава з кількома братами з Нікопольського монастиря. Його ж побачивши, патріярх радий був і, відвівши осібно, просив його знову до лаври своєї повернутися. Він же відмовлявся, кажучи, що понад його сили є управляти й піклуватися про стількох братів, і просив прощення. Патріярх же сказав: "Якщо не послухаєш прохання мого і ради, то не показуйся мені на очі, не можу того знести, щоб трудами твоїми инші володіли". Тоді Сава блаженний, не хочучи, розповів патріярхові про причину відходу свого з лаври: "Не хочу, — каже, — бути винним у сварках і розколах поміж братами". І розповів про збунтованих проти нього ненависників. Не можучи не послухати патріярха, підкорився: учня-бо свого з Нікополя, що з ним прийшов, Нікопольського монастиря ігуменом поставив, а сам пішов у свою лавру. Відіслав же патріярх з ним і писання своє до братів таке: "Вам, у Христі братам, знати велю, що отець ваш Сава живий, а не так, як ви чули і знали, ніби звірами з'їджений, — прийшов-бо до мене на празник. І, затримавши його, я розсудив, що несправедливо було б залишити йому свою лавру, ту, що він з Божою допомогою своїми трудами створив. Сердечно-бо зі всілякою честю отця свого прийміть і у всьому йому коріться, бо не ви його вибрали, але він вас зібрав. Якщо ж із вас хто, зарозумілий і непокірний, не захоче змиритися і покоритися йому, тому наказуємо зразу йти з лаври. Не можна-бо отцеві цьому не прийняти свого місця".

Таке писання було прочитане в лаврі посеред церкви. Вороги, злістю осліплені, здійняли галас і колотнечу, викрикаючи на невинного й чистого серцем отця святого. Одні докоряли, ображали та злословили, инші ж, взявши свій одяг і речі, з лаври вийти поривалися. Ще инші, схопивши сокири, і мотики, і рала, кинулися до келії, що її сам преподобний Сава створив, і зруйнували її до основ з великою люттю; дерево ж і камінь скидали вниз, у поточище, і відійшли звідти до Сукійської лаври. Ігумен же лаври тої Аквилин, муж побожний, не був несвідомий зла їхнього, не прийняв їх, а відігнав від лаври своєї. Вони ж пішли до Текуїтського потоку — там, келії собі влаштувавши, поселилися. Коли цей кукіль від лаври відсіявся, залишилися брати, як пшениця, плодом були благоприємним Богові. Небагато ж часу проминуло, почув святий Сава, де є ті, що від лаври відлучилися, і те, що в скруті великій перебувають. Поклав на коні й осли лаврські багато їжі і поїхав до них, хотівшії і гнів їхній вгамувати, і в скруті допомогти їм. Дехто ж з них, побачивши Блаженного Саву, що до них наближався, казали: "Це і сюди кривий той іде", — та инше злослів'я від гніву й люті говорили. Він же, незлобливий, люб'язно на них поглянув і благі слова їм сказав, їжею їх утішив, бачивши ж скруту їхню, й убогість, і невлаштованість, бо були як вівці без пастиря. Повідомив про все патріярха і просив його, щоб облаштувати їх добре. Плтріярх же вручив йому їх, давши на будову сімдесят зо/отих і багато на потребу. Він же до них прийшов, затримався в них п'ять місяців і побудував їм церкву, і пекарню, і нову лавру побудував. Привів же зі старої лаври одного із досвідчених отців на ім'я Іван, мужа, що мав дар передбачення, і, його ігуменом їм поставивши, у свою лавру повернувся.

Іван же, у тій новій лаврі начальствуючи, пробув сім літ і відійшов до Господа. Переставляючись же, майбутнє передбачив. Просльозився до тих, що обабіч нього сиділи, і сказав: "Це наближаються дні, коли ті, що живуть тут, від православної віри відійдуть і гордовитістю вознесуться самі в собі, але в дерзновенні своєму знищаться, і висота їхня раптово впаде". По Івані був ігуменом Павло, римлянин родом; він лише шість місяців начальствував, але, гамору терпіти не захотівши, утік до Аравії і там в монастирі Северіяновоку помер. Дізнавшись же про втечу Павлову, Сава дав Агапіта, учня свого, ігуменом нової лаври. Той виявив деяких із братів, що мали учення Оригенове, як отруту гаспидську у вустах і як муку та біль під язиком. Серед них же був першим палестинець на ім'я Нон, що хотів здаватися істинним християнином, маючи подобу благочестя, усередині ж повний пустослів'я язичницького, злослів'я маніхейського, Дидимової ж і Єнагрієвої та Оригенової єресі. Таких братів Агапіт знайшов і боявся, аби й инші тими єресями не заразилися, оповістив про них патріярхові і, за його радою, вигнав їх із обителі. По п'яти ж роках і Агапіт переставився, а після нього Мамантові ігуменство доручили. Нон же зі своїми однодумцями, почувши про Агапітове переставлення, повернувся в нову лавру, не боячися блаженного Сави, притаївши отруту єресі своєї. Тим часом преподобний Сава, знайшовши одну печеру, що від старої його лаври за десять стадій містилася, з північного боку близько Кастелії, монастир будував — помагали йому маєтками своїми пресвітер святого Сіону Маркіян зі синами своїми Антонієм та Іваном.

На горбі, де Євдокія-цариця стовп збудувала, у пустелі східній, жили два ченці, що трималися несторієвої єресі. Ними святий отець Сава вельми журився, бо з дороги праведної зблудили. У той час мав він таке видіння: бачилося, ніби в церкві служба відправлялася, і там посеред братів, бачить, стоять і двоє несторіянців. І коли настав час причастя, усі брати без перешкод до Божественних Таїнств приступили і причастилися. Коли мали приступити двоє єретиків до причастя, раптом з'явилися воїни страшні, відкинули їх від причастя і з церкви вигнали. Просив же блаженний воїнів, щоб залишили тих двох ченців у церкві з братами і причаститися їм не боронили. Воїни ж відповідали, кажучи: "Не можна допустити їх до причастя Божественних Таїнств, бо, очевидно, юдеями є, що ані Христа Богом, ані Пречисту Діву Марію Богородицею не сповідують". Через те видіння ще більше сумував блаженний, журячись над загибеллю душ їхніх: багато-бо доклав труду, постячи й молячись за них до Бога, щоб просвітив їх світлом пізнання Істини. Ще ж і до них часто ходив, навчаючи, і караючи, і просячи, і вмовляючи, щоб благодаттю Божою здобути їх для православної Христової Церкви, — і так про спасіння душ людських турбувався. Звів же їх із горба того і в монастир Теодосіїв віддав, а замість них одному з учнів своїх, на ім'я Іван Візантієць, горб вручив, де ж невдовзі і монастир неустанної Божої помочі влаштувався.

Був у великій лаврі чорноризець один на ім'я Яків, єрусалимець родом, поводженням нахабний і гордовитий. Він радився з деякими такими, як сам, ченцями, коли не було тоді в лаврі Сави блаженного: він у пустелі, за звичаєм, великопісний час в усамітненні проводив. Вийшов Яків із лаври і в семиусному рові почав собі монастир будувати — рівний хотів бути преподобному Саві. Коли ж повернувся Сава з пустелі і Якова діло побачив, пішов до нього і вмовляв його, щоб відступив від задуму свого: не є корисно, каже, починати щось нахабством і зарозумілістю, — але той не послухав старця і чинив наперекір словам його. Святий же казав йому: "Якщо не підкоришся, вважай, щоб недосвідченістю не був покараний". Це сказавши, відійшов у свою келію. На Якова ж напали страх і трепіт, і впав у страшну хворобу, у ній же шість місяців лежав, ледве що з'їсти міг. І вже втративши надію на життя, звелів віднести себе до блаженного Сави, щоб випросити прощення при кончині своїй. Його ж побачивши й батьківськими словами повчивши, Сава подав йому руку, з одра підняв, здоровим зробив, ніби анітрохи не хворів. Причастивши ж його Пресвятих Таїнств, їсти йому дав. І вже Яків не повернувся до нового свого творіння, але прийняв послушництво у притулку, прислуговуючи подорожнім. Недбалий же він був у своїй службі: зварив багато бобу, більше, ніж треба, залишилося його після трапези стільки, що й ще один день можна від надлишку того трапезу задовольнити, — він же його через вікно в потік викинув. Ще й не раз, а багато разів так робив. Побачив те отець Сава, зійшов таємно в потік і, викинений біб зібравши, у келію свою приніс, підсушивши його трохи на сонці. Минув якийсь час, зварив Преподобний того бобу і, добре приготувавши його, покликав Якова до себе на обід. Коли вже він відходив, каже старець до Якова: "Пробач, мені, брате, що не пригостив тебе так, як хотів, і не догодив тобі в їжі: не вмію добре готувати страву". Яків же говорить: "Справді, отче, добре приготував ти біб цей, я давно такої страви не їв". Відповів старець: "Повір мені, дитино, що то є той біб, який ти висипав у потік. Знай же: той, хто не може бобу покласти в горнець і приготувати в міру, щоб не змарнувалося, не може монастиря будувати і братією керувати. Так і апостол каже: "Якщо хто не вміє своїм домом управляти, то як про Церкву Божу пильнувати зможе". Чуючи те, Яків, засоромився і за колишню свою жадобу влади, і через недбайливу свою службу із покаянням прощення просив.

Тому Якову, коли сидів у келії своїй, докучав біс нападами похоті тілесної і помислів нечистих. І тривали ті напади довго, не міг більше терпіти Яків, але, взявши ніж, відрізав пристасні уди свої. Був же біль великий і багато витекло крови, почав кликати братів, що поблизу жили, на допомогу. Брати ж, прийшовши й побачивши, що сталося, як могли, лікуванням вгамовували біль його і за немалий час ледве зцілити його змогли. Докотилося це й до вух преподобного Сави, і вигнав старець із лаври Якова, який уже зцілився від рани. Вигнанець пішов до преподобного Теодосія, розповідаючи йому про біду, що з ним трапилася, і про вигнання. Просив його, щоб умовив Саву Преподобного знову прийняти його до лаври і до його келії. Теодосій, схилений проханням братовим, пішов до блаженного Сави, просячи його за вигнаного брата. Сава ж, задля прохання такого отця і друга свого, прийняв Якова, давши йому заповідь, щоб не розмовляв ні з ким, окрім прислуговуючого йому, ані з братами не говорив, не заходив до собору ані з келії своєї не виходив. До того ж від причастя Пречистих та Божественних Таїнств відлучив його. Сидячи в мовчанні, Яків творив плоди, достойні покаяння, багато сліз перед Богом проливаючи, щоб зверху дарувалося йому відпущення. І Сава блаженний через божественне одкровення дізнався, що прощений є гріх Якову. Одного разу преподобний Сава бачив у видінні мужа світлого, що поблизу стояв, і мертвого якогось, що лежав у ногах Якова. Коли за його воскресіння Яків молився, почувся голос зверху, що мовив: "Якове, почуті молитви твої, доторкнися-бо мертвого, і оживе". І коли Яків за велінням доторкнувся мертвого, зразу мертвий воскрес. Муж же світлий до Сави каже: "Це воскрес мертвий, ти ж далі звільни від пут того, хто воскресив". Це бачивши, Сава зразу послав, кличучи до себе Якова, і, звільнивши його від епітимії, дозволив входити йому в собор і з братами причащатися Пречистих Таїнств. Після семи днів свого розрішення Яків до Господа відійшов.

Був преподобний отець наш Сава як дерево прекрасне, що гілля гарне випускає. Так способом святого життя свого і належними до Бога молитвами у лаврі своїй святих отців і подвижних ченців примножував, щоб були святими, як і він святий був, за писаним: "Якщо корінь святий, то й гілки". З тих гілок святих згадаймо блаженного старця Антима, що був із Витанії, у численних чернечих подвигах життя своє провадив. Той на початку свого приходу до лаври збудував собі келію малу з иншого боку потоку, на схід, напроти стовпа преподобного Сави, і перебував у ній тридцять літ. На старість же ослаб і, наблизившися до кінця, у хворобу впав і на одрі лежав. Бачив отець Сава, як він постарівся і в якій недузі лежить, хотів його взяти в одну з келій, ближчих до церкви, щоб там могли відвідувати його брати і служити йому без зусиль. Той же просив, щоб дали йому там померти, де він від початку поселився. І залишений був у своїй келії хворий. Одної ж ночі преподобний Сава, за звичаєм своїм перед ранковим співом на молитву вставши, чув, ніби голосів багато предивних співало. Думав-бо, що утреню співають у церкві, дивувався собі, що без нього і без звичного його благословення утреню співають. І зразу прийшов до церкви, нікого ж не знайшов, ще й двері замкнені, і повернувся, дивуючись, що чув голоси. І знову чув їх, що співали зі всілякою насолодою, співали оце: "Пройду в місце покрову дивного, тоді до дому Божого, в голосі радости і прославлення звуки тих, що святкують". Дізнавшись, звідки ті дивні голоси походять, — що з того боку, де була келія Антима Блаженного, пізнав переставлення його і зразу розбудив церковника, звелів ударити в било, щоб зібралися брати. З них же взявши кількох, пішов у келію старцеву зі свічками та тиміяном.

Увійшовши всередину, нікого иншого не знайшли, лише тіло Антима Блаженного, що лежало мертве, — душа ж його з ангельським співом до Господа відійшла. Взявши те чесне тіло, несли до церкви і співали надгробне, зі святими отцями поклали.

Брат один із Теодосієвого монастиря, тілом міцний, на ім'я Афродисій, на службу відправлений був. Розгнівався в дорозі на осла, що ним пшеницю віз, й ударив його сильно. Осел же від удару того впав і здох. Через те вигнав Афродисія преподобний Теодосій з обителі своєї. Пішов-бо Афродисій до преподобного Сави й у нього перебував досить років з таким великим покаянням, що в благодаті Божій помер, бо дізнався час кончини своєї за сім днів. І просив отця Саву, щоб відпустив його до преподобного Теодосія просити прощення. Послав же з ним Сава учня свого Теодула, говорячи отцеві Теодосію: "Це спільного нашого брата Афродисія прийняв же я колись як чоловіка, нині, благодаттю Христовою, посилаю до тебе ангела". Теодосій же з любов'ю прийняв, пробачив йому й відпустив з миром. Він же, повернувшись до святого Сави, спочив у Господі.

З града Мидава, який з иншого боку Йордану, мешканці часто приходили до Преподобного, приносячи йому що на потребу, а від нього благословення взявши. Серед них був один знатний муж на ім'я Геронтій, що, до Святого Граду прийшовши, у хворобу впав. Хотівши йти на Єлеонську гору помолитися, впав із осла свого, побився і ще гірше розхворівся, що й не сподівався лишитися живим. Його Сава преподобний, єлеєм святим помазавши, зразу зробив здоровим. Якось, коли обідав із Геронтієвим сином Томою і не знайшлося вина, оцет у вино добре перетворив. Одного ж разу, коли зварені гарбузи для робітників згіркли, знаменням хресним солодкість їм повернув. Ішов якось преподобний з Єрихону до Йордану з одним учнем своїм юним, трапилося їм зустріти багато світських людей, з ними ж була дівчина одна вродлива. Коли вони поминули їх, хотів старець випробувати свого учня й каже: "Якою є та дівчина, що нас поминула? Мені здається, що на одне око сліпа". Відповів учень: "Ні, отче, обидва ока має зрячі". Каже старець: "Помиляєшся ти, дитино, одним оком бачить дівчина"'. Він же стояв на своєму, говорячи, що дуже добрі очі має. Каже старець: "Як ти довідався?'' Відповів учень: "Я, отче, дуже приглядався до лиця її і бачив, що її обидва ока зовсім світлі були". Тоді каже йому старець: "Якщо так старанно на лице дивився, то чому не згадав заповіді зі Святого Письма, де сказано: "Сину, хай не здолає тебе бажання чужого добра, хай твої очі тебе не ловлять ані не захоплюйся її бровами? Знай-бо, що відтепер не будеш зі мною в келії, бо не пильнуєш очей своїх". І відіслав його в Кастилію на покару.

Коли був одного разу преподобний у пустелі, яку називають Рува, зустрів його на дорозі лев, що мав у нозі своїй скалку болючу, і, впавши в ноги святому, показував свою лапу, ревучи, ніби просячи, щоб зцілив болість його. Святий же витягнув скалку з ноги його, зменшив біль його, і ходив лев услід святого, служачи йому. Мав же тоді старець зі собою учня на ім'я Флаїс і осла одного, і коли посилав учня на якесь діло, велів леву стерегти осла. Лев же, взявши зубами мотузку, виводив осла на пашу й увечері, напоївши, приводив його до старця. Коли ж минуло декілька днів і лев виконував свою службу, посланий був у якійсь справі Флаїс і, бісівською намовою, впав у гріх нечистий. У той час лев, що пас осла, з'їв його. Флаїс же побачив, що через його гріх лев з'їв осла на його викриття, боявся з'явитися перед старцем і відійшов зажурено в одне село. Старець же довго шукав учня і, знайшовши, привів його до себе і, в келії замкнувши, покаяння наклав на нього. Той же, добре покаявшись, багатьма сльозами очистився від гріха свого — допомагали йому молитви святого його старця, що про спасіння душ людських дбав вельми.

Згадати ж випадає піклування його і про цілу Церкву Божу, коли посилали його в Царгород у справах церковних. Причина послання його починається звідси: Анастасій-цар, єретично мудруючи, заперечував Вселенський четвертий, що в Хадкедоні, святих отців Собор. Збентежив у той час Церкву вельми, вигнав Євтимія, патріярха Царгородського, ще ж і гнівався на Флавіяна Антіохійського і на Ілію Єрусалимського і вигнати їх хотів, бо єресі його не приймали. Ілія хотів царя вмовляти, щоб подав мир Церкві, ігуменів-пустельників із Палестини, серед них же був і Сава, із просьбою до нього послав, написавши таке: "Вибраних рабів Божих, благих же і вірних пустинножителів, а з ними й Саву, що є всій пустелі главою, Палестині світильником, із просьбою посилаємо до Вашої Держави. Ти ж, труди їхні й піт прийнявши, о царю, звели припинити на Церкву напади і не допускай помноження зла. Знаємо-бо, як пильнуєш, щоб догодити Богові, Який дав тобі діядему". Коли досягли святі отці Цареграда і в палати царські входили, Сава останнім з них ішов. Сторожа, що при дверях стояла, бачивши його у вбранні бідному і латаному, як одного з жебраків його затримала й увійти всередину не пустила. Цар же отців, що прийшли до нього, чесно прийняв і послання патріярхове прочитав, питався, хто з них є Савою, його ж патріярх у посланні вихваляє. Переглянулися отці й кажуть, що "разом з нами йшов і не знаємо, де зостався". Зразу цар шукати його звелів. І ледве знайшли його, що десь у закутку стояв і псалми Давидові читав. Коли ж до царя введений був, побачив цар, що перед ним йшов ангел світлоносний, і пізнав, що Сава — чоловік Божий, встав з престолу, честь йому віддав і всім сісти звелів. Досить бесідували, Сава блаженний більше за всіх, що були там, отців старався, вмовляючи царя богонатхненними словами, щоб мир Церквам подав, обіцяючи йому за те від Бога на ворогів перемогу. Мало що прислані отці встигли, і вже були відпущені, Сава преподобний залишився, щоб царя умовляти й патріярха Ілію примирити з ним. І перезимував преподобний у Візантії, часто до царя входячи, про православ'я же і про Єрусалимського патріярха бесідуючи, бо вільний вхід у царське даний був Преподобному, щоб міг коли завгодно входити й виходити без будь-якого від сторожі затримання і допитування. І впросив у той час царя, щоб не гнівався на патріярха і палестинським церквам спокій дарував. Тоді в Єрусалим повернувся, на дорогу дав і обдарував його цар щедро: прийняв-бо з руки його до двох тисяч золотих, що приніс до себе, розділив поміж монастирями своїми; частину ж якусь послав у Муталасійське село, де народився, аби в отчому дворі збудували церкву святих мучеників Косми і Дам'яна.

Блаженний же патріярх Ілія, мир церквам палестинським і собі через Саву отримавши, не багато часу у тиші пожив: єретики безперестанку царя на лють бунтували, наставляючи його проти Христової Церкви і проти її пастирів, щоб пригнічувати їх. Звелів цар бути Собору в Сідоні, поручив старійшинство двом єпископам, що трималися Євтихієвого та Діоскорового зловір'я: Сотирихові, Кесарії Кападокійської єпископу, і Філоксену Ієрапольському, — щоб на соборі тому Халкедонський Собор прокляли, Флавіяна ж та Ілію скинули з престолів їхніх, — що й сталося. Єретики, своє беззаконня здійснивши, блаженного Флавіяна, Антіохійського патріярха, що до собору їхнього пристати не схотів, із безчестям вигнали злочестиві, царя маючи на своєму боці, а замість нього Севір-єретик престол захопив і багато біди православним робив за те, що не хотіли з ним стосунків мати. Послав же свої догмати собору і до Ілії Єрусалимського. Той же, єретичних законоположень не прийнявши, назад відіслав їх. Про це дізнавшись, цар розгнівався на блаженного Ілію страшно і знову ті догмати до Єрусалиму послати велів — через якихось мирян із немалою силою війська, щоб тих, котрі не хочуть, змусили покоритися соборищу їхньому, що був у Сідоні. Коли вони прийшли до Єрусалиму, і велике заворушення було, і патріярх у біді опинився, преподобний Сава зібрав усіх ченців із монастирів своїх і, у Святий Град увійшовши, розігнав присланих Севірових служителів і військо, самого ж Севіра з його однодумцями анатемі перед усіма віддав. І повернулися єретики зі встидом до тих, що посилали їх, розповідаючи про велике православних дерзновення, своє ж велике безчестя. Тоді цар невимовного гніву наповнився, послав до Єрусалиму Олімпія, єпарха Палестинського, з великим військом і звелів, щоб не якимись законами чи судами, але царською владою патріярха Ілію скинули з престолу. Прийшовши з великою силою, Олімпій зразу цареве веління виконав: скинув патріярха без суду й у вигнання в Аїл послав, а на його місце возвів сина Маркіяна-пресвітера Івана, щоб Халкедонський собор проклясти, із Севіром же об'єднатися обіцяв. Про це довідався блаженний Сава і знову, як і спершу, духовне своє військо зібравши, як воєвода якийсь, пішов до Святого Граду. Але вже не застав єпарха Олімпія: той, наказане йому зло здійснивши, радісний до царя повернувся. Сумував дуже Блаженний за неповинним святого патріярха вигнанням, і плакав за ним. Побачив, що новий патріярх Іван єретично мудрствує, звернувся до нього, щоб не мав зв'язків із Севіром, Халкедонський же собор захищав і за нього став аж до крови. Якщо ж ні, то від усіх отців пустельних як єретик буде проклятий. Іван же засоромився, а разом з тим настрашився: боявся таких і стількох багатьох отців богонатхненних, що зі святим Савою прийшли, — відрікся Севіра і всієї єресі, православіє ж, що на Халкедонському соборі утверджене, прийняв. Й утішилися отці святі.

Відомо ж стало про те цареві незабаром, що новопоставлений патріярх Іван відкидає собор Сідонський, Халкедонський же приймає. Через те розгнівався цар на Олімпія і скинув його із сану за те, що такого патріярха вибрав. А замість Олімпія такого собі Анастаса, усій Палестині єпарха, поставив, до Єрусалиму його послав, щоб патріярха Івана або до Севірового товариства схилив, або із престолу скинув. Коли прийшов Анастас, зразу патріярха взяв і кинув його до в'язниці. Патріярх же просив єпарха, щоб звільнив його, обіцяючи все наказане виконати, тільки щоб не виглядало, що з примусу, каже, волю цареву виконав, але добровільно, й обіцяв у наступну неділю в церкві перед усім людом проклясти собор Халкедонський, Сідонський же прославити й об'єднатися із Севіром. Випущений був патріярх із темниці, послав таємно до преподобних отців Сави і Теодосія, щоб постаралися зібрати всіх отців і прийти до нього в день недільний до церкви. Трапилося тоді бути в Єрусалимі й Іпатію, родичеві царевому, що прийшов для поклоніння. І коли настала неділя, прийшли обидва архимандрити, Сава і Теодосіи, маючи зі собою багато чорноризців, аж до десяти тисяч. Коли ж церковний собор був і єпарх Анастас, також й Іпатій, царевий родич, до церкви з воїнами своїми увійшли, і люду багацько зійшлося, вийшов патріярх на амвон, маючи зі собою Саву і Теодосія, весь же народ і чорноризці до патріярха закричали: "Прокляни єретиків, Халкедонський собор утверди!" І, прийнявши дерзновення, патріярх воскликнув, кажучи: "Якщо хто думає так, як Євтихій, Несторій, Севір і Сотерих, анатема хай буде". Також і блаженний Теодосіи із преподобним Савою закликали: "Якщо не приймуть чотирьох Соборів, як чотирьох євангелистів, хай будуть прокляті". Бачивши ж те, Анастас-єпарх злякався великої кількости чорноризців і людей і, вийшовши з церкви, поспіхом утік із Кесарії. Родич же царевий клявся отцем, що прийшов не Севірову стверджувати віру, але святим місцям поклонитися і приєднатися до святої католицької Церкви. Дав же преподобним отцям Саві і Теодосію багато золота, щоб розділили поміж чорноризцями, які прийшли. Після цього преподобні отці від усього собору писали до царя таке: "Господь наш Ісус Христос, усіх Цар вічний і Бог, земного царства скіпетри вашій владі благістю своєю поручив, бажаючи воістину всім Церквам, насамперед же матері Церков (святому Сіону) благий мир подати через ваше добротолюбіє. Знають же всі, що від цієї Церкви починається велике праведної віри таїнство, що аж до кінця світу триватиме, яке ми, цих божественних місць населення, першими від святих апостолів прийнявши, цілим і неушкодженим аж до цього дня зберегли і навіки Христовою благодаттю збережемо, з праведної путі через жодних противників не відступимо, ані не принесуть шкоди погані і суєтні їхні голоси. У тій-бо непорочній і чистій вірі, в якій і ваше царство виховувалося і виросло, дивуємося нині, що в дні вашої держави таке сум'яття і таке заворушення найшло на Святий град Єрусалим, що навіть Божих служителів не оминає, але пресвітери та ченці, що полюбили з юности добродійність, покірне ж у мовчанні життя собі вибравши, перед очима юдеїв та деяких инших язичників зі самого святого Сіону через площі посеред града волочені бувають і в погані їх вигнано місця. Ще ж і примушувані бувають те, що не пасує праведній вірі, робити, так що ті, які приходять сюди заради молитви, замість користи для душі шкоду знаходять і спокушені повертаються. Просимо Вашу Державу, щоб позбавила нас від такого зла, — його ж винахідником і зачинателем є Севір, йому ж через гріхи наші Антіохійську віддано церкву, на його ж самого душі загибель, усім же церквам на спокусу. Чи відступництвом є нам, єрусалимцям, нині учитися віри? Ми були всім отцями у слові благочестя, а нині виглядає, що ми пізніше пізнали праведне сповідання. Хіба не знаємо, що новоявлене хоче здаватися покращенням праведної і здорової відданої віри отців, хоч насправді покращенням не є, але воістину розбещенням перелюбодійним, яке для тих, що прийняли її нагороду, готує згубу душевну? Не терпимо щось инше до віри докласти понад встановлене трьомастами вісімдесятьма святими отцями в Нікеї та иншими пізнішими трьома Вселенськими Соборами, ані що-небудь змінити, але готові за те й душі наші покласти і незчисленних, якщо-буде можливо, зазнати смертей. Мир же Божий перевищує будь-який розум, хай збереже святу нашу віру і бурю, проти неї відновлену, хай стишить, до Своєї святої слави, до прикрашення ж вашого царства". Таке святих отців послання прийнявши, цар лютував страшно й замислив Івана-патріярха з обома архимандритами, Савою і Теодосієм, за межі єрусалимські вигнати. Але Божий промисел злості його здійснитися не допустив: стався тоді якийсь варварський напад, отож відклав цар гоніння на Церкву і на преподобних отців, проти варварів на війну готуючись на инший час.

Були ж по неправедному святого Ілії-патріярха вигнанні праведним судом Божим голод, і посуха, і зубожіння велике по всій Палестині, як у дні Іллі-пророка. Закрилося Небо й не дало дощу, і висохли джерела водні. Ще ж і саранчі намножилося, і наповнила вона все лице землі, і з'їла всю траву польову і листя дерев. Тривала ж така кара Божа до п'яти років, багато померло з голоду і спраги. І казали люди єрусалимські, що за неповинне патріярха Ілії вигнання голодом карає Бог Палестину. У той час блаженний Сава, скликавши старійшин створених ним семи монастирів, звелів їм ні про що тілесне не турбуватися, пригадуючи їм євангельські слова, що вчили: "Не турбуйтеся, що будете їсти, або що пити, або у що зодягнетеся, але покладайтеся на Бога, що знає всіх потребу. І насичені будемо всемогутнім промислом Божим". Одного разу, коли надходила неділя, економ великої лаври казав Преподобному: "Не можемо, отче, ударити в било цієї суботи і неділі до Божественної Служби, бо не тільки отцям, коли зберуться, не маємо що дати, щоб скуштували, але навіть до святого Приношення хліба нема, так збідніли". Святий же відповідає: "Я через брак їжі Служби Божої не залишу, вірю-бо, що Той, Хто звелів про завтрашнє не турбуватися, має силу прогодувати нас у час голоду. Пономар же хай пішле в град посуд чи ризу і, продавши, хай купить до Святої Літургії потрібне". Так святий економові відповів і надію на Бога поклав, терплячи. І ще неділя не надійшла, як прийшли до нього якісь юнаки, Божим промислом послані, що вели зі собою тридцять ослів, навантажених хлібами, і пшеницею, і вином, і єлеєм та иншими різними наїдками, і Преподобному все те віддали. Він же, Богові подякувавши, каже до економа: "Що скажеш, брате, чи заборонимо вдарити в било в цю суботу і неділю, бо нема що запропонувати отцям, які зберуться?" Економ же великій святого вірі і великому про них промислу Божому подивувався, прощення за маловірство своє просив. Після цього преподобний Сава захотів відвідати святішого Ілію, патріярха Єрусалимського, що був у вигнанні, — було ж тоді Саві від народження його років вісімдесят. Взявши зі собою двох ігуменів, Стефана і Євтала, пішов. Бачивши ж Саву і тих, що прийшли з ним, Ілія утішився і затримав їх у себе на кілька днів. У всі ті дні, виходячи із келії своєї о годині дев'ятій, від відпусту вечірнього аж до дев'ятої години дня не показувався нікому, але, замкнувши за собою двері, перебував у самотині. О дев'ятій же годині виходив до них, обідав з ними й духовними утішався бесідами. По відпусті ж вечірньому знову йшов у самотню свою келію. Одного ж разу не вийшов до них, за звичаєм — був же день дев'ятий місяця липня, вони ж його чекали весь день, не скуштувавши їжі. О шостій же годині вечора вийшов патріярх, заплакані мав очі і мовив до них: "Ви їжте, я-бо часу не маю, виконую одну справу". Вони ж його допитувалися, чому так затримався і пізно вийшов, через що плаче. Він же, тяжко зітхнувши й заридавши, каже до святого Сави: "О отче блаженний, о горе, у цю годину Анастасій-цар помер, випадає і мені від життя цього відійти по десяти днях і зустрітися з ним перед Страшним судом Божим". І було так. По десяти днях святіший патріярх Ілія переставився, трохи похворівши перед кончиною своєю. Його ж чесно поховавши, Сава Блаженний до лаври своєї повернувся. Про смерть же Анастасія-царя розповідається, що тої ночі, в яку про нього було явлення Ілії і патріярхові, грім і блискавка зверху ударили й палату царську наповнили, і гонила блискавка царя, що бігав з місця на місце і з кутка в куток. Досягши його в одному куті, убила, і так поганий погано загинув.

По смерті зловірного царя Анастасія прийняв царство Юстин благочестивий і послав у всі краї землі своєї веління, нехай правовірні із вигнання відпущені будуть і кожний з них своє місце і свій сан отримає; Халкедонський собор у святі книги нехай буде вписано, мир же і тишу нехай має Церква Христова. Коли таке веління цареве у святий град Єрусалим прийшло і всі утішилися, патріярх Іван просив преподобного Саву, щоб пішов до Кесарії і Скитополя благочесне те веління царське показати і собор Халкедонський до церковних вписати книг. Преподобний, хоч і немічний був тілом, старий літами й багатьма чернечими подвигами обтяжений, проте задля Церкви Христової не відмовився від такого послуху, не облінився понести труд такого шляху, але пішов з иншими деякими начальними чорноризцями. І зустрів його у Кесарії святий Іван Хозевіт, що був тоді там єрархом. У Скитополі ж митрополит Теодосій і всі мешканці прийняли його з любов'ю, і чуда там творив. Про Силвана, одного самарянина сановитого, що на християн повставав, пророкував, що вогнем посеред міста спалиться, про що пізніше явить слово. Жінку кровоточиву зцілив. Дівчину біснувату вилікував. І велику Церкві користь приніс, повернувшися. Коли вже минув четвертий рік бездощів'я в Палестині і велика нестача води була, і брати хотіли розійтися і просили святого, щоб їх відпустив, він, покартавши їх за нетерплячість. на Бога покладатися звелів. І на третій день з'явилася над лаврою дощова хмара і був дощ великий, і наповнилися водою рови лаврські. Був же дощ той у лаврі лише, а в околицях ані крапля не впала. Прийшли з навколишніх монастирів ігумени до старця, мовлячи: "Чим розгнівили тебе, отче, що зневажив ти нас, своїй тільки лаврі дощу випросивши від Бога?" Він же утішив їх словами благими, обнадіявши, що не має і їхнім монастирям забракнути води, бо дасть Бог дощу всій Палестині. Коли настав п'ятий голодний рік, така нестача води була, що жебраки у Святому Граді помирали від спраги. Через посуху і бездощів'я спорожніли криниці та рови й висохли потоки. Патріярх же Іван у великій був печалі і, проходячи по місцях, що колись були болотяні та мокрі, копав рови та колодязі, воду знайти хотів, але не знаходив. У Силуанському потоці великим трудом і за великої кількости робітників викопав до сорока сажнів і не знайшов води — втратив надію, сидів, плачучи над спільною бідою для цілого міста. Був же місяць вересень, і зближалося свято Оновлення. Дізнавшись, що преподобний Сава у лаврі своїй молитвою звів дощ, послав прикликати його до себе і просити, щоб помолився до Бога за помилування людей своїх і не заморив їх до решти голодом і спрагою. Преподобний же Сава відмовлявся, кажучи: "Хто я такий, щоб змогти заспокоїти гнів Божий, сам грішний". Патріярх же просив його великим благанням. І сказав Преподобний: "Це заради послуху, увійшовши в келію, буду молити ласки Божої. Якщо ж три дні минуть і не буде дощу, то знайте, що не послухав мене Бог. Просіть-бо і ви, щоб дійшла молитва моя до Бога". Це сказавши, відійшов. Зранку ж спека була велика, і багато робітників у тому рові увесь день працювали. Увечері ж залишили весь посуд і кошики, сподіваючись знову зранку прийти до роботи. Коли настала ніч, повіяв вітер з півдня, і були блискавки, і громи, і дощ великий цілу ніч ішов, що наповнилися водостоки і потоки текли звідусіль. І збільшилося води на місці викопанім, і земля, що її стільки часу і з трудом висипали з колодязя, пішла на своє місце за одну годину і покрила посуд і коші, і зрівняла із землею колодязь, що не пізнати було, де копали. І всі купелі Святого Граду води наповнилися молитвами Сави преподобного, люди ж із веселістю вдячність воздавали Богові.

На вісімдесят шостому році життя Сави преподобного Іван-патріярх помер, залишивши по собі Петра, родом із Єлевферополя, мужа добродійного. Відтак минуло три роки, цар Юстин старий був і немічний тілом, залишив царювання, вручивши його Юстиніянові, синові своєму. Петро ж патріярх любив Саву преподобного і шанував його, як і попередні патріярхи, і приходив до нього часто в пустелю. Мав же патріярх сестру на ім'я Ісихія, що жила по Бозі. Вона впала у хворобу велику, багато ж лікарів зцілити її намагалися, і нічого не вдавалося. Просив патріярх Саву святого прийти у дім хворої і молитву за неї створити. Він же, прийшовши, знаменував хвору хресним знаменням трикратно, і зразу стала здорова, славлячи Бога. По цьому преподобний і богоносний отець Теодосій до Господа відійшов, місяця січня у 18-ий день, було ж-тоді преподобному Саві дев'яносто і один рік від народження його. У той час самаряни, що в Палестині жили, відторглися від землі царя грецького, поставивши собі царя з роду свого на ім'я Юліян. І напали на християн, і велику біду зробили. Церков багато захопили і попалили, напали на села і міста, багато християн побили, найбільше в неапольських межах, і там же краю того єпископа на ім'я Самсон, взявши, убили мечем. А тих пресвітерів, що були з ним, посікли на частини, змішали з мощами святих мучеників і вогнем спалили. Дізнавшись про те, цар багато війська на самарян послав, і була війна, убитий був цар самарянський Юліян. Тоді й Силван, його ж загибель преподобний Сава передбачив, від християн був узятий і в Скитополі посеред граду спалений був. Син же Юліянів Арсеній пішов до Царгороду й помалу не знати яким чином добився ласки у царя — сановитим став у дворі царському. І дерзновення до царя здобувши, наговорював брехливо на християн, що в Палестині [сам він нечестя самарянського], ніби вони були винні у повстанні самарян і відторгненні їх від держави царської. І гнівався цар на палестинців, повіривши наклепу Арсенія-самарянина. Коли довідався Петро, патріярх Єрусалимський, з єпископами, що були під ним, просив блаженного Саву потрудитися в Царгород на вгамування гніву царевого і просити його за багато потреб церковних і градських. Сава ж преподобний, хоч вже і вельми старий був, проте пішов із поспіхом, церковну потребу воліючи понад власний спокій. Довідавшись про його прихід, благочестивий цар Юстиніян і царгородський патріярх Єпіфаній послали чесних мужів зустріти його. Коли входив він до царя, відкрив Бог очі цареві Юстиніяну, як колись Анастасію. І побачив благодать Божу, що над головою преподобного Сави ясно світилася і, як вінець, голову його обвивала, проміння випускаючи сонячне. Настрашений був, став із престолу свого і поклонився йому, благословення просячи. Обняв же преподобного голову, цілував її люб'язно й радісно. Просив же старця, щоб і царицю його Теодору сподобив благословення свого, що й було. Побачивши Саву преподобного, цариця поклонилася йому, мовлячи: "Молися за мене, отче, хай подасться мені плід лона". Старець же каже: "Бог, усіх владика, хай збереже царство ваше". Каже цариця: "Моли, отче, Бога, хай розрішить неплідність мою і подасть мені народити сина". Каже старець: ''Бог слави хай береже царство ваше у добрій вірі і хай подасть над ворогами перемогу". Цариця і втретє про розрішення непліддя свого просила старця, але почувши те ж, що й спочатку, була збентежена.

Коли ж преподобний відійшов від цариці, отці, що з ним були, питали його: "Чому, отче, засмутив царицю, не помолився за неї так, як просила?" Відповів їм старець: "Повірте мені, отці, що не має вийти з лона ЇЇ плід, щоб не напоївся Севірового вчення і гірше від Анастасія не бентежив Христову Церкву". Тими словами преподобний повідомив, що цариця всередині єретично мудрувала. Прийнявши ж прохання преподобного, цар гнів свій із палестинян перекинув на самарян і встановив самарянам закон зібрань собі не робити, щоб діти їхні не перейняли спадку по батьках своїх. Врешті старійшини їх, винуваті у ворожнечі, хай будуть убиті. Тоді й Арсеній Самарянин сховався від царя, що повелів убити його. Потім же звернувся до святого Сави, впав у ноги йому, просячи святого хрещення, щоб так уникнути царського гніву і втекти від смерти. І хрещений був сам, і всі його хрестилися.

Хотів же цар ласку свою показати й угодити Саві преподобному — звелів йому, щоб просив у нього, чого потребує, і нехай візьме золота на потребу монастирям своїм скільки хоче. Преподобний не сам збагатитися, але корисного для християн хотів: просив царя, щоб скасував податки на царя в Палестині, бо люди бідніють через напади самарянські. Хай спалені і зруйновані від самарян церкви знову збудує царською волею. Хай у Святому Граді створений буде притулок для подорожніх на перепочинок християнам, що здалеку приходять поклонитися Гробу Господньому. Хай там-таки постане лічниця для подорожніх і лікарі хай приставлені будуть. Хай церкву Богородичну, що її заснував Ілля-патріярх, добудує, хай створить град у пустелі, нижче монастирів його, і воїнська сторожа хай буде поставлена на захист від варварського нападу. Над усе ж хай попіклується про викорінення єресі зі землі своєї: Арієвої, Несторієвої, Оригенової та инших єретиків, що бентежать Церкву Божу. За все ж те обіцяв цареві від Бога землі, що їх попередні царі розгубили, — Рим та Африку, — знову до Грецької землі приєднати. Цар же, даючи на те волю, звелів бути тому, що святий просив, сам докладаючи зусилля, щоб незабаром бажання Преподобного у всьому здійснилося. Поки настановляв же цар про прошення святого радників і скарбників своїх, Преподобний, трохи відступивши, читав Давидові псалми, відправляючи час третій. Один же з учнів його на ім'я Єремія, приступивши до нього, сказав: "Чесний отче, коли цар стільки старання має щодо виконання твого прошення, ти нащо, від нього відступивши, стоїш осібно?" На те йому старець: "Дитино, вони своє діло роблять, а ми творимо діло наше". По цьому цар дав писання святому і відпустив його з миром. Бог же цареві за явлену блаженному Саві благодать і за виконання його прошення воздав сторицею. Збулося пророцтво старцеве, бо за короткий час дві преславні над ворогами перемоги отримав, Рим і Африку прийняв й обох царів — Витига Римського і Гелимира Картлинського — в Царгород як полонених приведених бачив. Преподобний же Сава до Єрусалиму повернувся, знову патріярхом і єпископами ошений був піти до Кесарії і Скитополя царське показати писання. І там же малого хлопця Кирила [що житіє це написав] побачив, учнем своїм нарік, пророкував же про нього, що чорноризцем має бути і лаври його мешканцем. Повернувшися звідтіля і якийсь час перебувши, впав у недугу. Про те довідавшись, патріярх Петро прийшов відвідати його і, бачивши, що нічого нема в келії старцевій, потрібного хворому, хіба що трохи ріжків і старих фініків, взяв його на ноші й поніс у єпископію свою, і сам піклувався про нього, своїми руками допомагаючи йому. Декілька днів проминуло, бачив преподобний Сава одне божественне видіння, що оповіщало про швидке його переставлення. Він же, про побачене патріярхові сказавши, просив, щоб відпустив його до лаври, щоб він у своїй келії міг померти. Патріярх же, всіляко догодити йому хотівши, відіслав його до келії зі всіма потребами для упокоєння хворого. Старець же ліг у келії своїй, прикликав усіх отців і братів і, останнє їм давши цілування, поставив на своє місце ігумена, одного мужа достойного, на ім'я Меліта, заповідаючи йому берегти без пошкоджень устави монастирів, переданих йому. І пробув чотири дні, нічого не куштуючи ані до нікого не говорячи. У вечір же суботній, попросивши Пречистих Таїнств і причастившись, останнє сказав слово: "Господи, в руки Твої передаю дух свій". І так помер у 5-ий день місяця грудня. Проживши всіх років життя свого дев'яносто чотири, перейшов до життя без старости, відпроваджували його ангели Божі та святі мученики.

Чути ж було зразу по цілому єрусалимському порубіжжі про успення Преподобного, і зібралася зі всіх лавр і монастирів незліченна кількість ченців, і патріярх з єпископами і начальниками градськими прийшов. І, співаючи надгробне, поклали тіло його чесне між обома церквами, на місці, де преподобний колись бачив стовп вогненний. Про те, що душа його свята проваджена була на Небеса ангелами і мучениками, сповістилося ж звідси. Був один у святому граді продавець срібла, родом із Дамаска, на ім'я Ромул, слуга старійшини Гетсиманського. Той сам розповідав, що в час переставлення преподобного отця Сави злодії, прокопавши його дім, покрали срібла багато, і його власне, і чуже, що в нього було, десь до ста літрів. У великій печалі був Ромул, прийшов у церкву святого мученика Теодора й пробув п'ять днів, плачучи і свічу запалюючи перед олтарем. На п'яту ж ніч заснув і бачив святого мученика Теодора, що мовив йому: "Що тобі, брате? Чому так тужиш і стільки плачеш?" Він же каже, що срібло і своє, і чуже втратив, — злодіями вкрадене. "Через те плачу, і тужу, і молюся, проте безуспішно, не почув ти мене". Святий же говорить: "Повір мені, брате, що не був тут у ці дні, звелено було зібратися всім мученикам святу душу Преподобного Сави, що з тіла вийшла, зустріти і провадити її на місце спокійне. Нині ж не плач, але йди на те місце [назвав те місце] і знайдеш украдене". Ромул же зразу встав і, зі знайомих декого взявши, пішов на вказане місце, і знайшов так, як у явленні від святого Теодора повідано йому було. Не можна не сказати і про инші деякі чудеса, що були по переставленні Преподобного. Два брати гостелюбні виноград мали і братам із лаври Сави блаженного, що до них приходили, давали спочинок. На погану хворобу розхворілися якраз у час виноградозбирання, що й надію втратили і на вино, і на життя своє. Маючи ж любов і довіру до Господа та почитаючи Преподобного Саву, його ж згадуючи, прикликали на допомогу. Святий же поспішив на молитву їхню, явився кожному з них зосібна і мовив: "Ось молю Бога про здоров'я ваше, і дам вам, як просите, встаньте-бо і йдіть на діло своє". Вони ж при пам'яті були і, здоровими себе почувши, прославили Бога і святому дякували. І відтоді у всі роки в той день, коли трапилося їм чудо, свято велике влаштовували.

Жінка одна на ім'я Гінаруса, благочестива і добродійна, обіцяла дві завіси подати на прикрасу церковну і в Кастилію, і в Печеру. Але через лінь тої, що ткала, не скоро готувалися ті завіси, через те сумувала Гінаруса. Явився ж їй преподобний Сава, кажучи: "Не журися, завтра почне здійснюватися діло, якщо не є неприємним твоє приношення". Явився ж і ткалі і з гнівом картав її за лінивство. Коли ж настав ранок, розповіли одна одній побачене, і здійснене діло було швидко.

Економ Великої лаври найняв верблюдів сарацинських, щоб принести з Мертвого моря куплену пшеницю. Коли йшли верблюди з пшеницею до лаври, один з них відійшов зі шляху праворуч, впав із вантажем з берега у потік й обмастився у болоті. Господар же верблюда, сарацин той, скрикнув: "О отче Саво, допоможи і не дай загинути худобі моїй!" І тут же миттю побачив старця чесного, що на верблюді сидів. Поспішив же иншим шляхом і, в потік зійшовши, знайшов худобу свою неушкодженою, а того, що сидів на ньому, не бачив. Також і пшениця виявилася цілою. З того часу у всі роки приходив сарацин той до лаври вшанувати Саву Преподобного в його гробі.

Одного разу оригени, з різних зібравшися місць, Леонтія такого собі маючи за начальника, хотіли наскочити несподівано на Велику лавру й розігнати преподобного Сави правовірне стадо, лавру ж всю до основ зруйнувати. Приготувавши для того багато мотик і рал та иншого немало залізного знаряддя та зброї, пішли в силі своїй із гнівом великим. Була ж друга година дня, і напала на них в дорозі мла і темрява, і, весь день трудячись, до лаври не втрапили, але в місцях непрохідних заблудилися, де й ніч їх застала. І ледве наступного дня недалеко від монастиря Маркіяна святого знайшлися, і Зрозумівши, що нічого не зможуть, розійшлися кожний собі зі стидом — сповнилися на них слова пророка Ісаї: "Зранення і труд в дорогах їхніх, осядуть, як сліпий стіну, і як той, що очей не має, обшукають, і будуть опівдні, як опівночі".

Бог же беріг лавру задля угодника Свого преподобного Сави, що добре у ній потрудився. Його ж святими молитвами хай і те від усіх лих оберігає, Він же преблагий і єдиний у Тройці Бог, Отець і Син, і святий Дух, Йому ж слава навіки. Амінь.

 

Згідно "Житія святих" Димитрія Туптала (Ростовського).