10-та неділя після П'ятидесятниці. Почаївської ікони Божої Матері.

Три з половиною роки продовжувалася земна проповідь Господа нашого Ісуса Христа. За такий короткий час Господь здійснив так багато спасительних дій і чудес, то «якщо б писати про це дослівно, то весь світ не зміг би вмістити написаних книг» (Ін.21.25). Одним з таких чудес являється зцілення юнака, одержимого нечистим духом і приведеного батьком до Ісуса Христа.

Батько юнака так розказав Спасителеві про хворобу свого Сина: «На повний місяць біснується і тяжко страждає» (Мф.17.15), «дух кидає його на землю, і він піниться і скрегоче зубами своїми, дерев’яніє…  Багаторазово дух кидав його і у вогонь, і у воду, щоб його погубити (Мк.9.18,22); і на силу відступає від нього вимучивши його» (Лк.9.39).

Батько просив у Господа милості і Він милосердиться над засмученим батьком і бажаючи бачити в ньому віру в благодатну чудодійну силу, відповідав йому: «…Якщо маєш хоч трошки віри, то все можливе віруючому. І в той же час батько юнака, із сльозами вигукнув: «Вірую Господи! Допоможи моєму невірству!» (Мк.9.23-24). Господь заборонив нечистому духові і сказав: «Я наказую тобі, вийди з нього і більше не входь в нього» (Мк.9.25), і дух вийшов з юнака.

Дорогі брати і сестри! В цій євангельській розповіді ми бачимо, нещасного, слабкого вірою батька і вимученого стражданнями сина, що підпав під владу нечистого духа злоби. Але милосердя Боже розбудило у серці батька глибоку віру і син отримав оздоровлення. За словами батька його син був хворий з дитинства і на повний місяць біснувався, тобто у нього були сильні напади. Святий Іоан Золотоустий пише, що злі духи спричиняють багато зла людям саме на повний місяць, з підступним змістом, хочуть приховати від людей свої згубні дії, щоб люди приписували це зло не злим духам, а творінню Божому – місяцеві, і тим самим зневажали Творця Бога Вседержителя.

Який же засіб проти духів злоби? Найперше, дорогі в Христі брати і сестри, це віра в Христа Спасителя, що через Свою смерть на хресті переміг диявольську силу. Це Святі Таїнства Церкви Христової, особливо Таїнства Покаяння та Святого Причастя, також молитва і піст. Адже, Сам Господь наш Ісус Христос неодноразово говорив Своїм апостолам, якщо будете мати віру як гірчичне зерно… то нічого не матимете неможливого. Цей же рід виганяється молитвою і постом (Мф.17.20-21). Свята Церква знаючи силу цієї духовної зброї, закликає нас чотири рази в році до багатоденного посту та двічі в тиждень у середу та п’ятницю до одноденного посту.

Святитель Іоан Золотоустий вчить, що коли хто молиться і постить, той має два крила, що легші від вітру, бо немає нікого сильнішого від людини, котра щиро постить і молиться.

Святитель Філарет Московський говорить: «Якщо піст потрібний апостолам, то потрібний і нам. Якщо піст допомагає чудотворцям, то і ми, тіло, котрих часто воює проти душі, не повинні відкидати його допомогу. Піст і молитва зміцнюють в нас віру, надію і любов, і з’єднують нас з Богом. Молитва робить те, що неможливе можливим, невигідне вигідним, тяжке легким. Апостол Яків вчить нас, що багато може щира молитва праведного (Як.5.16). Святі Отці і Вчителі Церкви називають молитву «матір’ю всіх добродійств».

Тому, дорогі у Христі брати і сестри! Якнайчастіше звертаймося до Господа у своїх молитвах, бо створена Богом душа поспішає до свого Джерела, шукає Бога і спілкування з Ним, скучає за Ним, часто навіть не усвідомлюючи цього. Спілкування людини з Богом досягається в гарячій сердечній молитві, котра ніде не буває такою плідною, як в храмі, де все спонукає людину до молитви і зосереджує на ній. Але нам потрібно молитися з твердою вірою і смиренням, тому, що «Бог гордим противиться, а смиренним дає благодать»(Лк.4.6).

Господь наш Ісус Христос вчить нас: «Усе, чого ви попросите в молитві, вірте, що одержите і сповниться вам. І коли стоїте на молитві, то прощайте, якщо маєте, що проти кого, щоб і Отець ваш Небесний простив вам гріхи ваші» (Мк.11.24-25). Молитва без віри і без уваги подібна до кадильниці без ладану, чи до тіла без душі. Апостол Павло вчить нас: «Безперестанно моліться! За все дякуйте Богові, бо така Божа воля щодо вас у Христі Ісусі» (1Сол.5.17-18).

Стараймося, дорогі брати і сестри, молитися не тільки розумом, а й серцем, бо «серцем смиренним і сокрушенним Бог не погордить» (Пс.50.19). Не впадаймо у відчай і не нарікаймо, навіть і тоді, коли Господь не спішить із виконанням нашого прохання. Бо Господь серцевідець краще від нас знає, коли виконати наше прохання. Із Святого Письма та з історії Церкви ми знаємо, що деякі праведні люди постили і молилися і просили Бога про виконання своїх завітніх і святих бажань впродовж багатьох років. Наприклад, як довго молилася Сара, щоб Бог дарував їй сина. І вона народила його у глибокій старості. Багато молилися праведні Захарія та його дружина Єлизавета, і розрішилася їх неплідність також на схилі літ. Святі праведні Богоотці Йоаким і Анна 50 років молилися і постили та чинили милостиню, і врешті Господь подарував їм дочку – Пресвяту Богородицю.

Замість того щоб вимагати у Бога негайного задоволення наших прохань, краще безпристрасно випробовуймо самих себе: чи наші молитви є такими якими вони повинні бути? Під час молитви прислухаймося до себе. Пам’ятаймо, що молитва з твердою вірою та зі смиренням, що виходить із глибини чистого серця, приємна Богові, а для нас, дорогі у Христі брати і сестри, є тією спасителькою стежиною, яка веде до Царства небесного.

свящ. Іван Голуб, викладач ЛПБА УПЦ КП.

 

Почаївська ікона Божої Матері належить до числа найбільш шанованих святинь не тільки Української Православної Церкви. Вона відома по  всьому слов'янському світі: її шанують в Україні, Росії, Білорусі, Боснії, Сербії, Болгарії та інших місцях. Поряд з православними на поклоніння чудотворному образу Пресвятої Богородиці приходять і християни інших сповідань.

У Почаївській Лаврі, древньому оплоті Православ'я, чудотворна ікона перебуває близько 400 років. Чудеса, що виникають від святої ікони, численні й засвідчені в монастирських книгах записами віруючих. По цей час звертаються до Матінки Небесної у гарячих  молитвах про позбавлення від невиліковних недуг, звільнення від полону і напоумлення грішників.

ІСТОРІЯ ПОЯВИ ПОЧАЇВСЬКОЇ ІКОНИ БОЖОЇ МАТЕРІ  ТА ЇЇ ЧУДЕСА

У середині XVI століття на Волині, недалеко від Почаєва, в помісті Орлі жила православна поміщиця Ганна Гойська, що залишилася вдовою по кончині свого чоловіка Богдана Гойського, земського судді. Походила вона зі старовинного дворянського роду Козинських.

1559 року волинською землею проїздив грецький митрополит Неофіт, який прямував до Москви. На щире прохання Ганни Гойської, він зупинився в її маєтку. Богобоязлива Гойська сердечно прийняла в себе іменитого гостя та, за звичаєм, з найглибшою повагою сумлінно опікувалася ним.

На подяку за сердечну гостинність, а, ймовірніше, натхненний Самою Царицею Небесною, Неофіт благословив Гойську древньою іконою Богоматері з Предвічним Немовлям — образом, який привіз із Константинополя. Вірогідно, цю заповітну родову святиню він узяв із собою як благословення в далекий нелегкий шлях — спочатку до Константинопольського Патріарха, а потім за його дорученням — до Росії, і завжди зберігав цей образ при собі, поки Промисел Божий не повелів залишити його на Волині у милосердної благочестивої вдови.

Отриманий великий дар Гойська зберігала певний час у своїй замковій молитовні. Аж ось, за тогочасними розповідями, домашні побожної вдови почали помічати, що від ікони виходить якесь незвичайне світло. Вони сповістили про це Гойську, але вона довго не зважала на їхні розповіді, поки, нарешті, сама не побачила в сонному видінні ікону "у великому світлі". Але й тоді жінка не звернула на це особливої уваги, поки світло, що виходить від ікони, не побачила вже наочно. Минуло ще трохи часу, і благодатна сила образу дала знати про себе першими чудесами.

У Ганни Гойської був рідний брат Пилип Козинський, сліпий від народження. Ганна підказала йому звернутися з молитвою до цієї ікони Пречистої Діви з проханням про дарування зору. І щойно він від усього серця помолився перед святинею, очі йому відкрилися, і він почав бачити, ніби ніколи й не був сліпим. Після такого безсумнівного чуда, що сталося на очах у людей, Гойська вже не зважувалася тримати ікону в себе, а, зібравши ченців, священиків і безліч православного люду, з хресним ходом та співами перенесла її на Почаївську гору та віддала на вічне зберігання ченцям, які мешкали в тамтешніх печерах.

Чудесне зцілення і наступне за ним урочисте перенесення ікони з маєтку Гойської до Почаївських іноків сталося, ймовірно, у першій половині 1597 року. Бо вже 14 листопада 1597 Гойська жертвує на розбудову Почаївського монастиря великі кошти, невдовзі будує церкву на честь Успіння Божої Матері та забезпечує її всім необхідним; дарує ченцям свою спадщину: землі, сіножаті, млини; щедро прикрашає чудотворну ікону.

З цього часу від святині виливаються чудеса, ніби рікою. Сотні разів привселюдно засвідчено цілющу силу, що виходила від чудотворного образу Почаївської Божої Матері. Якої тільки допомоги не отримували від неї люди! Не даремно у книзі "Записів чудес Почаївських" її названо "скорботних матерів розрадою".

У 1674 році один інок, який перебував у турецькому полоні, по своїй гарячій молитві  чудесним чином був  перенесений до Почаєва, де донині зберігаються його кайдани.

На Успіння 1710 року подружжя з Жовкви принесло в Почаїв своє хворе дитинча, сподіваючись на його зцілення. Але тут дитина померла. Тоді деякі прочани порадили віднести померлого до церкви і покласти перед чудотворною іконою Божої Матері. "Це ж було, — як каже запис того часу, — щоб більшою славою Пресвята Діва Богородиця вшанована була, ніж від звичайного одужання дитини". І от батьки несуть мертве дитя у храм, починають зі сльозами молитися перед святою іконою і раптом бачать: дитина начебто прокидається, плаче та кличе: "Мамо!.." — І ось уже встає, немовби скинувши із себе смерть і хворобу.

Влітку 1675 року під час Збаразької війни з турками, у царювання польського короля Яна Собеського, полки, що складалися з татар, під проводом хана Нурредина, через Вишнівець підступили до Почаївської обителі, обступивши її з трьох сторін. Слабка монастирська огорожа, як і кілька кам'яних будинків обителі, не представляла ніякого захисту для оточених. Ігумен Йосиф Добромірський переконав братію і мирян звернутися до небесних заступників: Пресвятої Богородиці та преподобного Іова Почаївського. Ченці і миряни старанно молилися, припадаючи до чудотворного образу Божої Матері та до раки з мощами преподобного Іова. Вранці 23 липня  татари тримали останню раду про штурм обителі, ігумен же велів співати акафіст Божій Матері. З першими словами "Взбранній Воєводі" над храмом раптово з'явилася Сама Пречиста Богородиця, "омофор світлосяйний розпускаючи", з небесними ангелами, що тримають оголені мечі. Преподобний Іов знаходився біля Божої Матері, кланяючись Їй і молячись за захист обителі. Татари, прийнявши небесне воїнство за примару, у сум'ятті стали стріляти в Пресвяту Богородицю і преподобного Іова, але стріли поверталися назад і ранили тих, хто їх пускав. Жах охопив ворога. У панічній втечі, не розбираючи своїх, вони вбивали один одного. Захисники монастиря кинулися в погоню і захопили багатьох у полон. Деякі полонені згодом прийняли християнську віру і залишилися в обителі назавжди.

1721 року Почаїв був зайнятий уніатами. Однак, і в цей важкий для Лаври час монастирський літопис зафіксував 539 чудотворення від прославленої православної святині. Під час панування уніатів, в другій половині ХVIII століття, наприклад, граф-уніат Микола Потоцький став благодійником Почаївської Лаври за наступної обставини. Звинувативши свого кучера в тому, що оскаженілі коні перевернули коляску, граф дістав пістолет, щоб убити його. Кучер, звернувшись до Почаївської гори, підняв руки вгору і вигукнув: "Матір Божа, явлена в іконі Почаївській, врятуй мене!" Потоцький кілька разів намагався вистрілити з пістолета, що ніколи йому не зраджував, але зброя робила осічку. Кучер залишився живий. Потоцький негайно відправився до чудотворної ікони і вирішив себе і все своє майно присвятити на улаштування обителі. На його кошти збудовані Успенський собор і братський корпус.

Повернення Почаєва в лоно Православ'я у 1832 році ознаменоване чудесним зціленням сліпої дівчинки Анни Акімчукової, що прийшла на поклоніння святиням з сімдесятирічною бабусею за 200 верст з Кам'янець-Подільського.

Щодня о 5:00 ранку в Успенському соборі, освітленому в передранкових сутінках лише самими лампадами, монастирська братія відправляє полуночницю. Після неї, при співі тропаря "Непрохідні Врата", чудотворний образ Матері Божої Почаївської повільно опускається на двох шовкових стрічках і зупиняється на рівні людського зросту. Поряд з іконою стоїть ієромонах, традиційно названий "кіотним". Ченці, а за ними й усі, хто прийшов на полуночницю, тихо й неквапливо підходять і прикладаються до чудотворного образу. Так само опускається він по суботах після соборного акафісту перед Почаївською іконою та по відправі пізньої Літургії в недільні та святкові дні.

Святкування на честь Почаївської ікони Божої Матері встановлено 5 серпня (23 липня за старим стилем) в пам'ять позбавлення Успенської Почаївської Лаври від турецької облоги 20-23 липня 1675 року.

МОЛИТВА ДО ПРЕСВЯТОЇ БОГОРОДИЦІ НА ЧЕСТЬ ЇЇ ПОЧАЇВСЬКОЇ ЧУДОТВОРНОЇ ІКОНИ

До Тебе, о Богомати, молитовно звертаємося ми, грішні, згадуючи Твої чудеса, явлені у святій Почаївській лаврі, і за свої уболіваючи гріхи. Знаємо, Владичице, знаємо, що не подобає нам, грішним, чого-небудь просити, тільки того, щоб Праведний Суддя беззаконня наші простив. Усе бо, що ми в житті перетерпіли, скорботи, і недолю, і хвороби, як плоди наших беззаконь, виросли нам; Бог попустив це для нашого виправлення. Тому все це істиною і судом Своїм навів Господь на грішних рабів Своїх, що в печалях своїх до заступництва Твого, Пречиста, вдаються і з розчуленим серцем до Тебе взивають так: гріхів і беззаконь наших, Блага, не пом’яни, але піднеси пречисті руки Твої до Сина Твого і Бога, щоб Він простив нам вчинене нами, щоб за незчисленні наші невиконання обіцяння лиця Свого від рабів Своїх не відвернув і щоб благодаті Твоєї, яка допомагає нам у спасінні, від душ наших не відняв. Так, Владичице, будь спасінню нашому заступницею і слабкодухістю нашою не погордуй, зглянься на стогони наші, що в бідах і скорботах наших перед чудотворним Твоїм образом возносимо. Просвіти зворушливими помислами розум наш, віру нашу укріпи, надію утверди, дар найсолодшої любові сподоби прийняти. 
Цими ж, Пречиста, даруваннями, а не хворобами і скорботами, життя наше до спасіння приводиться, але від зневіри і відчаю душі наші охорони, позбав нас, слабких, від бід, що надходять на нас, і недолі, і наклепів людських, і нестерпних хвороб. Даруй мир і благоденство Україні нашій заступництвом Твоїм, Владичице, утверди православну віру в країні нашій і в усьому світі. Церкву апостольську і соборну на приниження не віддай, устави святих отців навіки непохитними збережи і всіх, хто до Тебе вдається, від рову згубного спаси. Ще ж і єрессю зваблених братів наших або тих, що спасительну віру у гріховних пристрастях згубили, знову до істинної віри і покаяння наверни, щоб, разом з нами Твоєму чудотворному образу поклоняючись, Твоє заступництво сповідували.
Сподоби ж нас, Пречиста Владичице Богородице, ще в цьому житті перемогу істини Твоїм заступництвом побачити, сподоби нас благодатну радість раніше нашої кончини сприйняти, як у давнині насельників почаївських Твоїм явленням переможцями і просвітителями агарян показала Ти, щоб усі ми, вдячним серцем разом з ангелами, і пророками, і апостолами, і з усіма святими Твоє милосердя прославляючи, віддавали славу, честь і поклоніння в Тройці славимому Богу, Отцю, і Сину, і Святому Духу, навіки віків. Амінь.

http://dzherelo-triyci.rv.ua