День пам’яті СВ. РІВНОАПОСТОЛЬНОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

День пам’яті СВ. РІВНОАПОСТОЛЬНОГО КНЯЗЯ ВОЛОДИМИРА

У день  пам’яті Св. благовірного великого українського князя Володимира наша благодатна мати – українська православна церква подає нашій увазі Господню притчу про доброго пастиря: «…він кличе овець своїх по-імені, і …попереду них іде, а вівці слідом за ним ідуть, бо знають голос його. За чужим не йдуть, а біжать від нього…» (Івана.10:3-5)

Якими влучними  і правильними є ці слова по відношенню до нашого сьогоднішнього свята, коли ми молитовно вшановуємо пам'ять святого і великого князя Володимира – рівноапостольного святителя нашої святої Христової церкви.

Святий князь Володимир багато сотень років тому назад сам особисто увійшов до православної Східної церкви і своїм прикладом і владою залучив до неї свій народ – Русь-Україну. І ця віра нездоланно у чистоті своїй зберігається у святій православній церкві і до наших днів. Пройшло дуже багато часу, а віра наша лишається такою, якою була проголошена Самим Господом Ісусом Христом.

Адже саме православну віру прийняв святий рівноапостольний князь Володимир і просвітив наш народ, а значить, і нас із вами, дорогі брати і сестри, дорога православна родино. Хоча схиляли нашого просвітителя до різних вір: магометанської, єврейської, західно-латинської. Та обрав він за покликом своєї душі і натхнення Святого Духа грецьке православ’я.

А чому саме православ’я?! А тому, що ще до святого Володимира грецьке слово «православ’я» зуміло пустити на наших землях глибоке коріння. Вже до князя, нашого просвітителя, Русь-Україна була частково охрещеною. Його  бабуся – Св. княгиня Ольга – прийняла православну християнську віру від греків, але ця віра ще не була  поширена на весь народ. Проте сама кількість християн збільшувалася, оповіді-передання нам наголошують, що християни в Києві мали вже свою церкву на честь пророка Іллі.

Сама Візантія, від якої мав намір перейняти віру наш величний князь, вже у той час перевищувала Захід як своєю культурою, так і державницькою організацією, бо ж саме цього – просвіти й міцної  державної стійкості – потребувала Київська молода держава.

Самі ж проповідники грецького православ’я значно відрізнялися від усіх інших проповідників своїх вір витонченою освіченістю, і тому їхня проповідь запала глибоко в серце величного українського князя і його високопоставлених підлеглих: бояр і простого народу. І тільки у православній церкві, дякуючи подвигам святих рівноапостольних Кирила і Мефодія, богослужіння відправлялися зрозумілою на той час слов’янською  мовою.

Особливо вразила наших предків краса і величність грецького богослужіння, адже у інших демонстративних відправах, що намагалися донести до них, вони такого не знали. Як оповідає один з давніх літописів, посли святого Володимира так захопилися величністю Константинопольського богослужіння, що не знали, де знаходяться: чи на землі, чи на небі, – таке було їхнє враження, і вони одностайно промовляли: «Так, тут Бог з людьми перебуває!».

Можна сказати ще й таке, що тут була у всьому благодать і ласка Божа, і святим Володимиром була вибрана саме та віра, яка збереглася у своїй чистоті від Самого Ісуса Христа і Його святих апостолів тоді, коли інші віри містили домішки в собі земного, людського характеру.

Було б неправильно не згадати, що до свого навернення святий Володимир жив дуже грішним життям. Він був нестримний, жорстокий та мстивий. Навіть тоді, коли Володимир вирішив прийняти християнство від греків, він спочатку пішов військовим походом на грецьке місто Корсунь і, здобувши його, зажадав від грецьких імператорів силоміць видати за нього їхню сестру Анну і прислати духовенство для хрещення його і народу, а в разі відмови погрожував здійснити похід на Константинополь. Греки пристали на умови князя Володимира. І в Корсунь прибула царівна Анна разом з єпископом Михаїлом і багатьма священиками. Та коли наблизився великий день хрещення Володимира, він за свою гордовиту зверхність і гріхи минулого був покараний і впав у глибоку сліпоту. Та, як тільки князь увійшов у водну купіль і був охрещений єпископом, то за своє щире серце і твердий намір просвітитися, був нагороджений великим чудом прозріння. З його очей впала полуда, він прозрів і радісно вигукнув: «Нині пізнав я Правдивого Бога! Справді Великий Бог Християнський!».

На другий день Володимир був повінчаний із царівною Анною, після чого були хрещені бояри і дружинники Володимира, а 1 серпня 988 року охрестилися у Дніпрі всі кияни, а відтак і весь наш український народ. Так незабаром православна христова віра поширилася по всій нашій землі і за її межами.

Сам  Володимир після святого хрещення духовно переродився і почав вести стримане життя, істинно християнське, пройняте великою прихильністю й щедрістю до свого народу, який називав його за це «Красним Сонечком». Так упала полуда з очей Володимира не тільки в прямому, але й у духовному значенні.

Отож дорогі брати і сестри, нехай свята Православна віра, надана нашому побожному народові святим рівноапостольним великим українським князем Володимиром як безцінний дар Божий, веде нас до неба і вічного життя! Амінь.

 

 

   Протоієрей Тарас Сухожак,

настоятель Свято-Різдва-Богородичної парафії

м. Радивилів