5(18) вересня - Афанасія Брестського. Кончина блгв. кн. Гліба, у Хрещенні Давида. Свята мучениця Раїса (Іраїда, близько 308)

5(18) вересня - Афанасія Брестського. Кончина блгв. кн. Гліба, у Хрещенні Давида. Свята мучениця Раїса (Іраїда, близько 308)

Прмч. АФАНАСІЯ БРЕСТСЬКОГО. Брестський ігумен (1592—1648). Походив з шляхетної родини ФілІповичів. Отримав духовну освіту спочатку в місцевій братській школі в Бресті, а потім у Віденській школі. Після одержання освіти вчителював у вельможних родинах, зокрема 7 років; у домі литовського канцлера Лева Сапіги. Був прийнятий у Віленському товаристві, виховуючи придворного шляхтича Лубу. У 1627 році прийняв чернече пострижения у Віленському Свято-Духівському монастирі. Відвідав багато монастирів, де проповідував. Невдовзі .став намісником Дубовського монастиря біля Пінська. Після захоплення цього монастиря єзуїтами, перейшов до Куп`ятницького, що був недалеко, і пробув у ньому ігуменом з 1636 до 1640 року. У 1640 році став ігуменом Брестського монастиря Св. Симеона Стовпника, де особливо проявив себе як борець за православну віру проти унії. У 1643 році прибув до Варшави і сміливо виступив на сеймі перед самим королем Владиславом IV, домагаючись від нього повернення повних прав Православній Церкві. За цей вчинок король відіслав його до Києва, щоб над ним учинили суд, але від вироку цього суду його звільнив митрополит Петро Могила. У 1644 році ігумен Афанасій знову домагається від короля скасування унії, за що його заарештували, і цілий рік він відсидів у варшавській в`язниці. Після звільнення з в`язниці ігумен перебував під опікою митрополита Петра Могили до самої його смерті у 1647 році, після чого знову повернувся до Брестського братства.
1648 року, коли розпочалося повстання українського народу проти Польщі, поляки заарештували його, закували в кайдани та кинули у в`язницю, де протримали більше трьох місяців. 4 вересня 1648 року над ним відбувся суд, і наступного ранку, після жорстоких знущань його було вбито й закопано у лісі. Тіло ігумена Афанасія пролежало у землі 8 місяців, і коли його відкопали, щоб поховати, знайшли нетлінним. Тіло поховали у монастирській церкві Св. Симеона Стовпника в Бресті. В 1666 році Українська Православна Церква канонізувала преподобномученика Афанасія Брестського.
На початку XIX ст. були вдруге віднайдені його нетлінні мощі, які у 1816 році частково згоріли під час пожежі разом з самою церквою Св. Симеона Стовпника. Решта нетлінних мощей була похована у 1823 році у спеціальній раці.
Прпмч. ігумен Афанасій залишив після себе працю автобіографічного характеру під назвою «Діяруш лбо список діїв правдивих, в справі помноженій і объяснения віри православної голошений», яку він написав у 1646 році.

КОНЧИНА блгв, кн. ГЛІБА. Гліб — у святому хрещенні Давид - Святий благовірний князь, страстотерпець. Один з наймолодших синів Київського князя Володимира (усього їх було 12). Був дуже прихильним до старшого брата Бориса і жив з ним у великій дружбі. Коли дістав належного віку, одержав від батька Муромське князівство, у якому жив як його намісник.і розповсюджував християнство.
За деякими відомостями, князь Гліб був у Києві, коли помер його батько. Юнака сповістили, що брат Свято-полк хоче знищити його, і молодий князь намагався втекти далеко на північ, щоб зберегти своє життя. За іншими джерелами, князя Гліба не було в Києві під час смерті Володимира, і Святополк викликав його до столиці, сповістивши про цю сумну подію. Але одночасно він вислав назустріч Глібові вбивців. Яка з двох версій правдивіша — важко зараз з`ясувати, відомо тільки, що вбивці дійсно зустріли князя Гліба далеко від Києва — біля гирла ріки Медини під Смоленськом, куди він плив Дніпром. Коли вбивці наздогнали його, хлопчина зі сльозами на очах просив зважити на його молодий вік і не вбивати. Але благання були даремними. За вимогою найманців власний повар Глібів ножем перерізав йому горло. Сталося це 5 вересня 1015 року. Тіло таємно заховали над Дніпром, недалеко від того місця, де скоївся злочин. Лише у 1019 році при Ярославі Мудрому тіло було знайдене та перевезене до Вишгороду, щоб поховати разом з кн. Борисом. За переказом, над їхніми мощами неодноразово відбувалися чудесні зцілення хворих. Канонізація кн. Гліба відбулася тоді ж, коли сталося це з кн. Борисом. (Про кн. Бориса див. 24 липня / 6 серпня). 

 

Свята мучениця Раїса (Іраїда, близько 308)

 

10521094_103010881072111110761072_400

 

Свята мучениця Раїса (Іраїда, близько 308) жила в Александрії. Одного разу, підійшовши до джерела, щоб набрати води, вона побачила корабель біля берега, на якому знаходилося безліч чоловіків, жінок, священнослужителів і ченців, укладених в кайдани за сповідання Христової віри. Відкинувши водонос, свята добровільно приєдналася до в'язнів Христовим, і на неї наклали кайдани. Коли корабель прибув в єгипетське місто Антиполь, свята Іраїда першою зазнала жорстоких катувань і була усічена мечем. Слідом за нею інші мученики кров'ю відобразили своє сповідання віри в Христа.

 

Святий пророк Захарія і свята праведна Єлизавета батьки святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана (І)

 

105510881086108810861082_1047107210931072108811101103_1110_1087108810721074_102810831080107910721074107710901072_1_400Святий пророк Захарія і свята праведна Єлизавета були батьками святого Пророка, Предтечі і Хрестителя Господнього Івана. Вони походили з роду Ааронового: святий Захарій, син Варахії, був священиком в Єрусалимському храмі, а свята Єлизавета була сестрою святої Анни, матері Пресвятої Богородиці.

Праведне подружжя, "бездоганно сповняючи заповіді Господні" (Лк. 1, 5 - 25), страждали неплідністю, що вважалося в старозавітні часи великим покаранням Божим.

Одного разу під час служіння в храмі святий Захарія отримав звістку від Ангела, що його стара дружина народить йому сина, який "буде великий перед Господом" (Лк. 1, 15) і "ітиме перед Ним у дусі і силі Іллі" (Лк. 1 , 17). Захарія засумнівався в можливості виконання цього пророцтва і був за маловір'я покараний німотою.

Коли у праведної Єлизавети народився син, вона по навіюванню Святого Духа оголосила, що назве немовля Іваном, хоча раніше в їхньому роду такого імені нікому не давали.

Запитали праведного Захарію, і він також написав на дощечці ім'я Іван. Негайно до нього повернувся дар мови, і він, сповнившись Святого Духа, став пророкувати про свого сина як Предтечу Господа.

Коли нечестивий цар Ірод почув від волхвів про народженого Месію, він вирішив побити у Віфлеємі і його околицях всіх немовлят у віці до 2-х років, сподіваючись, що в їх числі буде і Месія, що народився. Ірод добре знав про незвичайне народження пророка Івана і хотів убити його, побоюючись, що він і є Цар Юдейський.

Але праведна Єлизавета сховалася разом з немовлям у горах. Вбивці всюди шукали Івана. Праведна Єлисавета, побачивши переслідувачів, зі сльозами стала благати Бога про порятунок, і негайно розступилися гора вкрила її разом з немовлям від погоні. У ці тяжкі дні святий Захарія виконував свою череду служіння в Єрусалимському храмі.

Воїни, послані Іродом, марно намагалися дізнатися у нього, де знаходиться його син. Тоді, за велінням Ірода, вони вбили святого пророка, заколовши його між жертовником і вівтарем (Мф. 23, 35). Праведна Єлисавета померла через 40 днів після свого чоловіка, а святий Іван, якого оберігав Господь, перебував у пустелі до дня свого явлення ізраїльському народу.