22 вересня - Знайдення і перенесення мощей свт. Феодосія, архієп. Чернігівського( 1896).

22 вересня - Знайдення і перенесення мощей свт. Феодосія, архієп. Чернігівського( 1896).

22 вересня Православною Церквою вшановується знайдення і перенесення мощей святителя Феодосія, архієпископа Чернігівського, небесного покровителя древнього міста Чернігова. Його житіє пропонується вашій увазі.

Святитель Феодосій народився у 30-х роках XVII ст. на Поділлі в родині ієрея Микити Углицького та Марії. Є думка про належність роду Углицьких до українських православних шляхтичів Полоницьких-Углицьких. Один з Полоницьких, ймовірно, брат святого Феодосія Євстафій (Остафій, Остап) Полоницький, служив у польському війську, потім перейшов до лав українського війська гетьмана Богдана Хмельницького, потім — гетьмана Івана Виговського. Родичами святого Феодосія були Іоанн Углицький, київський протопоп, який підписався 25.07.1687 під актом обрання Івана Мазепи гетьманом на Коломацькій раді, та Йоаникій Углицький, ієромонах Видубицького монастиря у Києві, і його небіж Василь Полонецький. У Коломацькому акті є підпис і самого святого Феодосія, який був тоді ігуменом Єлецького Свято-Успенського монастиря в Чернігові та намісником преосвященного Лазаря (Барановича).
Навчався св. Феодосій в Києво-Могилянській Академії за ректорів Іннокентія (Гізеля) (1648-1650), Феодосія (Софоновича) (1650) та Лазаря (Барановича) (1651-1655), до яких зберіг почуття поваги й любові на все життя. Його викладачами були також о. Йоанікій (Галятовський) та Єпифаній Славинецький, Арсеній Сатановський. Деякі автори вважають, що св. Феодосій, не скінчивши навчання, пішов до війська Богдана Хмельницького разом з Євстафієм Полоницьким.

1655 року він виїхав на Поділля. Повернувшись, очевидно вже вдівцем, св. Феодосій прийняв чернечий постриг у Києво-Печерській лаврі. У 1658 р. він висвятився на ієродиякона та служив у Свято-Софійському кафедральному соборі у Києві як правитель адміністративних справ при митрополичій кафедрі. Далі шлях привів його до Батуринського Крупицького Свято-Микільського монастиря, де він висвятився на ієромонаха. З 1662 р. св. Феодосій був ігуменом Свято-Онуфріївського монастиря під Корсунем, в якому тоді був змушений перебувати два роки київський митрополит Дионісій (Балабан). Останній був палким прихильником незалежної Української держави, незалежної від РПЦ Української Православної Церкви, підтримував гетьмана Івана Виговського, а після поразки цього гетьмана у російсько-українській війні 1658-1659 pp. й загрози репресій з боку Москви мусив покинути Київ і оселитися в Корсуні. Св. Феодосій був свідком останніх днів життя київського митрополита Дионісія, можливо учасником церковного Собору 1663 p., який обрав новим київським митрополитом Иосифа (Нелюбовича-Тукальського), був свідком зречення Юрієм Хмельницьким гетьманства й висвячення його в ченці. Приблизно в цей час він віддав свою доньку заміж за племінника гетьмана Лівобережної України Івана Брюховецького.

З 1664 р. св. Феодосій — ігумен Видубицького монастиря у Києві, де заснував музичну школу, традиції якої живуть і в наш час. Він чимало посприяв розквіту монастиря, закріпив за ним надані свого часу на його прохання гетьманом Юрієм Хмельницьким землі в урочищах Калинівщина, Гнилещина й Лісняки. Маючи впливові зв`язки (брат Семен Углицький 1666 року служив дяком при новгородському воєводі В.Г. Ромодановському), клопотався у Москві про грошову допомогу для Видубицького монастиря. У 1680 р. влаштував скит у одному з монастирських маєтків у Мозирському повіті колишнього Київського воєводства (нині — під м. Мозир у Білорусі). У 1685 р. разом з ігуменом Вознесенського монастиря у Переяславі Єронімом (Дубиною) за дорученням гетьмана Івана Самойловича їздив до Патріарха Московського Йоакима (Савелова) у справі затвердження Гедеона (Святополк-Четвертинського) київським митрополитом. Одночасно виклопотав дозвіл на приїзд у Москву ченців Видубицького монастиря для збору пожертв.

З 1687 р. архієпископ Чернігівський та Новгород-Сіверський, на той час Лазар (Баранович), запропонував кандидатуру св. Феодосія на архімандрію Чернігівського Єлецького Свято-Успенського монастиря. їздив до Москви з дорученням від київського митрополита Варлаама (Ясинського) у справі вирішення суперечки між ним та архієпископом Чернігівським й Новгород-Сіверським Лазарем (Барановичем) про канонічну належність Глухівської, Конотопської та Борзнянської протопопій. В результаті цієї місії преосвященному Лазареві (Барановичу) було відмовлено у поверненні спірних протопопій.

Св. Феодосій того ж року отримав грамоту про затвердження його намісником Чернігівської єпархії. 1692 р. у Чернігові відбувся Собор, участь у якому взяли миряни й духовенство Чернігівської єпархії, а також гетьман Іван Мазепа. 11 вересня 1692 р. св. Феодосія було обрано на Соборі й висвячено на архієпископа Чернігівського й Новгород-Сіверського. Майже 90-літній Лазар (Баранович) фактично передав св. Феодосію справи щодо управління Чернігівською єпархією. По смерті преосвященного Лазаря (Барановича), яка сталася 3 вересня 1693 р., св. Феодосій став повноправним управителем єпархії. Він керував нею три з половиною роки, будував церкви й закладав монастирі, багато уваги приділяв реставрації храмів, утриманню їх у належному стані.

Особливу увагу приділяв друкарні при Чернігівському Свято-Троїцькому Іллінському монастирі. Мав добрі стосунки з гетьманом Іваном Мазепою. Святитель Феодосій суворо стежив за правильністю здійснення богослужінь, особливо за моральністю та освіченістю духовенства та парафіян. Ця суворість і ревність у вірі поєднувалися з надзвичайною добротою, терпінням та смиренням пастиря, його скромністю й працьовитістю. Він відзначався і як благодійник. Щоденно виділялися значні суми на допомогу бідним, годування старців тощо, але ніхто не знав, хто сплачує за все це.

5 (18) лютого 1696 р. св. Феодосій (Углицький) упокоївся в Бозі. Його було поховано у Свято-Преображенському соборі м. Чернігова. (У цьому місті, неподалік від Свято-Успенського собору Єлецького монастиря, зберігся будинок св. Феодосія — єдина на Лівобережній Україні житлова дерев`яна споруда XVII ст.) Невдовзі по смерті святителя Феодосія його мощі стали чинити чудеса. Його спадкоємець по кафедрі архієпископ св. Іоанн (Максимович) тяжко захворів, але чудесно одужав внаслідок дії святих мощей. Потім святий Феодосій являвся йому уві сні, закликаючи ревно молитися, сповідуватися, причащатися, виконувати устави Святої Церкви тощо. На знак подяки св. Іоанн склав похвалу св. Феодосію, тропар та кондак. Святі мощі у XVIII-XIX ст. у різний час двічі перекладалися в новий гроб, причому рештки старого гробу розбиралися по шматочку віруючими. Після того як у 1824 р. чернігівський купець Горбунов (колишній старообрядець) чудесно зцілився після молитви до св. Феодосія (Углицького), він замовив новий гроб для мощей (цього разу дубовий, але обкладений мідними посрібленими дошками, а зверху — позолочений), і мощі були перекладені до нього. Коли мощі виявилися нетлінними, то присутні при цьому представники старообрядців з Дону та Кубані, які відмовлялися визнати благо датність Православної Церкви після реформ Патріярха Никона, визнали свою помилку і повернулися в лоно православ`я. Біля цього гробу вже не припинялися чудесні зцілення, і врешті Синод вжив заходів щодо офіційної канонізації святителя. Було під присягою засвідчено 49 чудесних зцілень останніх років. 9 вересня 1896 p., через 200 років по смерті св. Феодосія, було відкрито його гроб, і мощі знову були знайдені нетлінними. Ця подія завершила процес канонізації св. Феодосія (Углицького). Мощі були перекладені у новий кипарисовий гроб і срібну раку, яку урочисто поставили в Спасо-Преображенському соборі в Чернігові. На певний час мощі тоді були відкриті, і свідками їх нетлінності стали понад 150 тисяч вірних православних, відбулися чудесні зцілення.

У 20-х роках XX ст. святі мощі були зневажені безбожною владою і забрані із собору для «анатомірування». Тепер же вони мирно спочивають у Свято-Троїцькому соборі м. Чернігова, а святитель Феодосій вже протягом двох десятиріч є ще й покровителем тих народів, які потерпіли від страшної Чорнобильської катастрофи.

Пам`ять св. Феодосія вшановується 18(5) лютого, 22 (9) вересня (знайдення і перенесення святих мощей).

Santi gioacchino e annaСвяті праведні Іоаким та Анна.


Святий праведний Іоаким, син Варпафіра, був нащадком царя Давида, якому Бог обіцяв , що від сімені його нащадків народиться Спаситель світу . Праведна Анна була дочкою Матфана і по батькові була з коліна Левіїного , а по матері - з коліна Іуди. Подружжя жило в Назареті Галилейському. Вони не мали дітей до глибокої старості і все життя тужили за це. Їм доводилося переносити презирство і насмішки, тому що в той час бездітність вважалося ганьбою. Але вони ніколи не нарікали, і тільки гаряче молилися Богу, смиренно сподіваючись на Його Волю . Одного разу , під час великого свята , дари, які праведний Іоаким взяв до Єрусалиму для принесення їх Богу, не були прийняті священиком Рувимом, який вважав, що бездітний чоловік недостойний приносити жертву Богові. Це дуже засмутило старця, і він, вважаючи себе самим грішним з людей , вирішив не повертатися додому, а оселитися на самоті в пустельному місці. Його праведна дружина Анна , дізнавшись, якому приниженню був підданий її чоловік, стала в пості та молитві скорботно просити Бога про дарування їй дитини. В пустелі на самоті і постячи про те ж просив Бога і праведний Іоаким. І молитва святого подружжя була почута: їм обом Ангел сповістив про те, що народиться у них Донька, Яку благословить весь рід людський. За велінням Небесного Вісника, праведні Іоаким і Анна зустрілися в Єрусалимі, де, за обітницею Божою, у них і народилася Донька, названа Марією. Святий Іоаким преставився через кілька років після введення в храм Благословенної своєї Дочки , у 80-річному віці. Свята Анна померла маючи 79- ть років. Святих Богоотців Православна Церква вшановує як таких, що мають благодать від Господа подавати зцілення від безпліддя.

підготував протоієрей Миколай Капітула,

магістр богослів’я, викладач РДС,

клірик Свято-Покровського собору, м. Рівнe