15 липня - Покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Валхерні.

15 липня - Покладення чесної ризи Пресвятої Богородиці у Валхерні.

Покладення чесної ризи Пресвятої Богородицi у Влахернi (V). У роки правління візантійського імператора Льва Великого, Македонянина (457-474), брати Гальбій і Кандид, наближені царя, вирушили з Константинополя до Палестини на поклоніння святим місцям. У невеликому селищі поблизу Назарету вони зупинилися на нічліг в однієї старої єврейки. У її будинку паломники звернули увагу на запалені свічки і дим фіміаму. На питання, що за святиня знаходиться в будинку, благочестива жінка довго не хотіла відповідати, але після невідступних прохань повідала, що зберігає дорогу святиню - Ризу Богородиці, від якої відбуваються багато чудес та зцілень. Пресвята Діва перед Успінням подарувала одну зі Своїх риз благочестивій дівиці-єврейці з цього роду, заповівши їй передати її перед смертю також дівчині. Так, від покоління до покоління, Риза Богоматері зберігалася в цій родині.

Дорогоцінний ковчег, що містив священну Ризу, був перевезений до Константинополя. Святий Геннадій, Патріарх Царгородський († 471; пам'ять 12 вересня), та імператор Лев, дізнавшись про священну знахідку, переконалися у нетлінності святої Ризи Богородиці і з трепетом приклалися до неї. У Влахерні, поблизу морського побережжя, був споруджений новий храм на честь Богоматері. 2 липня 458 року святитель Геннадій з належним торжеством переніс священну Ризу до Влахернського храму, вклавши її в новий ковчег.

Згодом у ковчег з ризою Богородиці покладені були Її святий омофор і частина Її пояса. Ця обставина і відбита в православній іконографії свята, що об'єднує дві події: положення Ризи і положення поясу Богоматері у Влахерні. Руський паломник Стефан Новгородець, який відвідав Царгород близько 1350 року, свідчить: "зайшли до Влахерни, там де лежить Риза у вівтарі на престолі у ковчезі запечатана".

Неодноразово під час навал ворогів Пресвята Богородиця рятувала місто, якому дарувала Свою священну Ризу. Так було під час облоги Константинополя аварами в 626, персами - в 677, арабами - у 717 роках. Особливо знаменні для нас події 860 року, тісно пов'язані з історією Руської Церкви.

18 червня 860 року руський флот князя Аскольда, у складі більше 200 човнів, спустошивши береги Чорномор'я і Босфору, увійшов до бухти Золотий Ріг і погрожував Константинополю. Жителі бачили на обрії як пливли руські кораблі, як висадилися воїни "проходили перед градом, простягаючи свої мечі". Імператор Михайло III (842-867), зупинивши розпочатий похід на арабів, повернувся до столиці; всю ніч він молився, розпростершись на кам'яних плитах храму Влахернської Божої Матері. Святий Патріарх Фотій звернувся до пастви з проповіддю, закликаючи сльозами покаяння омити гріхи і в старанній молитві вдатися до заступництва Пресвятої Богородиці.

Небезпека зростала з кожною годиною. "Місто ледь не було піднято на спис", - говорить в іншій своїй проповіді Патріарх Фотій. У цих умовах було прийнято рішення рятувати церковні святині, і насамперед - святу Ризу Богородиці, яка зберігалася у Влахернському храмі, недалеко від берега затоки. Після всенародного молебню святу Ризу Богоматері, взяту з Влахернського храму, з Хресним ходом обнесли навколо міських стін, занурили її з молитвою у водах Босфору, а потім перенесли в центр Царгорода - храм Святої Софії. Божа Матір Своєю благодаттю покрила і втихомирила войовничість руських воїнів. Уклавши почесне перемир'я, Аскольд зняв облогу Константинополя. 25 червня руські війська почали відходити, несучи з собою великий викуп. Тиждень потому, 2 липня, чудотворну Ризу Богоматері урочисто повернули на її місце, в раку Влахернського храму. На спомин цих подій було встановлено святим Патріархом Фотієм щорічне святкування Положення Ризи Богоматері 15 липня.

Незабаром, у жовтні - листопаді 860 року, руське посольство прибуло до Константинополя для укладання договору "любові і миру". В умови мирного договору входили положення про Хрещення Київської Русі, про виплату Візантією Київській Русі щорічної данини, дозвіл їм вступати у візантійську армію, вести торгівлю на території імперії (перш за все, в Константинополі), посилати до Візантії дипломатичні місії.

Найважливішим був пункт про Хрещення Русі. Продовжувач візантійської "Хроніки Феофана" говорить, що "посольство їх прибуло до Царгороду з проханням зробити їх учасниками у святого Хрещення, що й було виконано". На виконання обопільного бажання русичів і греків до Києва направлена була православна місія. Незадовго до того (за 855 р.) святим рівноапостольним Кирилом Філософом († 869; пам'ять 27 лютого і 24 травня) винайдена була слов'янська абетка і перекладено Євангеліє. Природно було направити з місією до Києва саме святого Кирила і його брата, святого рівноапостольного Мефодія († 885; пам'ять 6 квітня і 11 травня), з перекладеними слов'янськими книгами. Так і поступив святитель Фотій, учнем якого був святий Кирило. Зиму 860/861 року брати провели в Херсоні, навесні 861 року вони були на Дніпрі, у князя Аскольда.

Перед Аскольдом, як згодом перед святим князем Володимиром, стояв нелегкий вибір, його приваблювали то юдейською, то магометанською вірою. Але під благодатним впливом святого рівноапостольного Кирила князь зробив вибір на користь Православ'я. Наприкінці 861 року Кирило і Мефодій повернулися до Константинополя і привезли з собою послання князя (або "кагана", як називали себе в IХ-ХI ст. Київські князі,) Аскольда імператору Михайлові III. Аскольд дякував імператора за присилання "такого чоловіка, який показав словом і прикладом, що християнська віра - свята". "Переконавшись, - писав далі Аскольд, - що це - істинна віра, наказали ми всім хреститися по своїй волі в надії й нам досягти святості. Ми ж усі - друзі твоєму царству і готові на службу твою, коли вимагатимеш".

Аскольд прийняв святе Хрещення з ім'ям Микола, хрестилися і багато хто з його дружини. Безпосередньо з Царгорода, столиці Православ'я, працями святих апостолів слов'янства прийшли на Русь слов'янське Богослужіння і слов'янська писемність. До Києва був призначений святителем Фотієм митрополит Михайло, і руська митрополія була внесена до нотицій - списки єпархій Константинопольського Патріархату. Святий Патріарх Фотій в Окружному посланні 867 року серед головних досягнень свого першосвятительського служіння називає Хрещення болгар і русичів. "Руси, які підняли руку проти Римської держави, - писав він, майже дослівно цитуючи послання Аскольда, - в даний час навіть і вони проміняли нечестиве вчення, яке мали колись, на чисту і непідроблену віру християнську, з любов'ю поставивши себе в чині підданих та друзів наших". (Візантійці вважали "підданими" усіх, хто брав Хрещення з Царгорода і вступили до військового союзу з імперією.) "І до такої міри розгорілися у них бажання й ревнощі віри, що вони прийняли єпископа і пастиря, і цілували святині християн з великою старанністю і ревнощами" .

Свято Положення Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні є, таким чином, одночасно святом канонічного заснування Руської Православної митрополії в Києві. Благословенням Божої Матері і дивом від Її святої Ризи здійснився не тільки порятунок Царгорода від найгрізнішої облоги за всю його історію, а й порятунок українців з темряви язичницького марновірства до вічного життя. Разом з тим, 860 рік приніс визнання Київської Русі Візантією, ознаменував рівноправний вихід древньої  Київської Руси-України на арену історії.

Спроба князя Аскольда відродити на Дніпрі християнське благовістя святого апостола Андрія Первозванного, задумана ним релігійна і державна реформа закінчилася невдало. Час утвердження християнства на Руській Землі ще не настав. Занадто сильними були прихильники язичницької старовини, дуже слабка князівська влада. При зіткненні Аскольда з язичником Олегом у 882 році кияни зрадили свого князя. Аскольд прийняв мученицький спочинок від руки найманих вбивць, обманом заманений в табір ворогів для переговорів.

Але справа блаженного Аскольда (так називає його Йоакимівський літопис) не загинула в Руській Церкві. Віщий Олег, який, убивши Аскольда, зайняв після нього київське князювання, називав Київ "матір'ю міст руських" - це дослівний переклад грецького виразу "митрополія Руська". Вдячну пам'ять про перших київських князів-християнин зберігали найдавніші храми православного Києва: церква пророка Божого Іллі, побудована Аскольдом і пізніше згадана в Договорі Ігоря з греками (944 р.), на місці якої і зараз стоїть храм того ж імені, і церква святителя Миколая Чудотворця, споруджена у 50-х роках Х століття над могилою Аскольда святою рівноапостольною Ольгою. Найважливіше завоювання Аскольда, назавжди увійшло до церковної спадщини не тільки Русі, але і всього православного слов'янства, - слов'янське Євангеліє і слов'янське Богослужіння, створені працею святих рівноапостольних Кирила і Мефодія. У Києві при дворі Аскольда покладено було в 861 році початок їх апостольської діяльності серед слов'ян, продовжившись пізніше в Болгарії та Моравії. Слідом за блаженним Аскольдом, кажучи словами стародавньої "азбучної молитви", "летить нині слов'янське плем'я - до Хрещення кинулися всі".

З дивом від Ризи Пресвятої Богородиці у Влахерні пов'язано кілька видатних творінь візантійської церковної гімнографії і гомілетики. Святителю Фотію належать дві проповіді, одна з яких була сказана ним безпосередньо в дні облоги Константинополя, інша - незабаром після відходу руських військ. (Вони двічі були видані російською мовою: 1) Єпископ Порфирій Успенський. Чотири бесіди Фотія, святішого архієпископа Константинопольського, і міркування про них. СПб., 1864; 2) Є. Л. (Ловягін Є. І.). Дві бесіди Святійшого Патріарха Константинопольського Фотія з нагоди навали русів на Константинополь. - "Християнське читання", 1882, № № 9-10). Відомим церковним письменником Георгієм, хартофілаксом собору Святої Софії - Премудрості Божої в Константинополі, було складено, за дорученням Патріарха Фотія, "Слово на положення Ризи Богородиці у Влахернах" (Російський переклад його видано в додатку до роботи: Лопарев Х. М. Старе свідоцтво про положенні Ризи Богородиці у Влахернах в новому тлумаченні стосовно навали русичів на Візантію в 860 році. - "Візантійський Временник", тому. II, СПб., 1895). З походом Аскольда на Царгород пов'язано також створення знаменитого "акафісту Пресвятій Богородиці", автором якого деякі церковні історики називають того ж святого Патріарха Фотія. Цей Акафіст становить основну частину Богослужіння в день Похвали Пресвятої Богородиці. Про події 860 року оповідають не тільки візантійські, але й руські літописні джерела. Преподобний Нестор Літописець, підкреслюючи значення руського походу на Царгород, відзначає, що з цього часу "почала прозиватися Руська Земля". Деякі літописи, серед них Йоакимівський і Никонівський, зберегли звістки про Хрещення князя Аскольда та Київської Русі після походу на Царгород. При цьому народна пам'ять міцно зв'язала імена київських князів Аскольда і Дира, хоча, на думку істориків, Дир княжив у Києві дещо раніше Аскольда.

Шанування свята Ризоположення здавна відоме в Руській Церкві. Святий Андрій Боголюбський († 1174; пам'ять 17 липня) спорудив у Володимирі на Золотих воротах храм на честь цього свята. Наприкінці ХIV століття частина Ризи Богоматері була перенесена з Константинополя на Русь святителем Діонісієм, архієпископом Суздальським († 1385; пам'ять 26 червня).

Свята Риза Богоматері, що зберігали перш столицю Візантії, рятувала згодом від ворога, та й першопрестольну Москву. Влітку 1451 під стіни Москви підступали татарські орди царевича Мазовші. Святитель Йона, митрополит Московський, безперестанними молитвами і церковними службами зміцнював захисників столиці. У ніч на 15 липня, повідомляє літопис, в татарському таборі сталося велике сум'яття, вороги кинули награбоване добро і безладно поспішно відступили. На згадку чудесного порятунку Москви святий митрополит Йона в тому ж році спорудив у Кремлі церква Ризоположення, що стала його хрестовою (домовою) церквою. Вона згоріла, але на її місці тридцять років опісля була побудована в 1484-1486 роках нова, також присвячена святу Положення Ризи Богоматері. Цей храм, що стоїть донині, продовжував служити будинковим храмом руських митрополитів і Патріархів до того часу, як було зведено за патріарха Никона собор Дванадцяти Апостолів.

 

З історії Православної церкви.